ОГЛЯД
Зимові свята цього року обіцяють бути як ніколи щедрими на яскраві й добрі книжкові подарунки. Особливо ж пощастить дітям! А якщо кинути поглядом по кількох яскравих новинках дитячої літератури, виявиться, що цього року все обертається навколо трьох незамінних речей – «равликів», «королів» і, звісно ж, любові.
.
До категорії «равликів», зізнаюся, я залучила янголів, левів, павучків, котів, чиїхось улюблених псів та інших звірів. Себто, книжки для найменших, де так чи інакше фігурують персоніфіковані звірі. Це, приміром, фантастична повість «Планета Смугастих Равликів» (К. : Прудкий равлик, 2011) чи віршована львівської поетки Мар’яни Савки (Л. : Вид-во Старого Лева, 2011). Або ж зворушлива книжка-картинка – казка литовської малярки (пер. із лит. В. Журби; К. : Темпора, 2011) сповнена образами й персонажами, про яких знають хіба п’ятирічні (і ще, може, щасливо закохані). А ще – ті, хто, дивлячись на хмаринку в небі, бачить у її обрисах плакучого слона, хто вірить у вірну дружбу між песиком Амброзієм і котиком Мурчиком, у янголів-охоронців, баранців, маленьких принців і безмежні можливості суничного чаю.
На окрему увагу, гадаю, заслуговують собаки, поважні пси й малі пустотливі цуцики. Отак, у двох напрочуд добрих і дотепних книжках – «Вікно до собаки» Галини Ткачук і «Хлопчик, якого подарували цуцику» Ганни й Петра Владимирських (обидві – К. : Грані-Т, 2011) – ідеться про зворушливу дружбу дитини й пса. І, якщо повість Галі Ткачук – мудра, а разом із тим легка, весела й дотепна пригодницька оповідка, то Ганна й Петро Владимирські у своїй книжці торкаються вельми серйозних питань – взаєморозуміння між батьками й дітьми, цінностей і пріоритетів у світі мобільних телефонів і купованих-продаваних розваг, а також – дитячої самотності. Власне, цій, останній, темі й присвячено прикінцевий коментар для батьків «казкотерапевта» Катерини Єгорушкіної: у ньому йдеться про те, як бути, коли дитина почуває себе самотньою.
«Королівська» тематика звучить далеко не в одному творі. Найперше, звісно, це «Пригоди короля Мацюся» Януша Корчака (К. : А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2011) – розкішна повість польського класика ХХ століття про дитяче королівство, на чолі якого став малий король Мацюсь. Також високу князівську ноту взяв і автор трилогії про джур козака Швайки, переможець рейтингу «ЛітАкцент-2010» у своїй історичній дилогії «Сині води» (К. : Темпора, 2011). Книжку, по правді, можуть читати й старші школярі (та, зрештою, і дорослі свідчать, що вони давно так щиро над книжками не реготали): у ній багато гумору, захопливих пригод, цікавого фактажу, мало дослідженого істориками XІV століття, кривавих баталій (одначе, як наголошує автор, кров у його книжках – не для жаху, а для пригод), у ній справжня дружба (у тому числі й міжетнічна – між русичем і татарином) й вірне кохання. Одне слово, як завважив перший критик дилогії, – справжнісінька «хлопчача насолода».
Разом із тим, до «королівських» книжок я зарахувала й видані заново класичні тексти – «Кресало» Г.-К. Андерсена (К.: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2011), «Карлик Ніс» Вільгельма Гауфа (Л. : «Видавництво Старого Лева», 2011), а також серію переказів класичних творів для дітей від видавництва «Прудкий равлик» – «Попелюшку» Перро, «Фауста» Ґете, «Ромео і Джульєтту» Шекспіра. Ну, і як тут не згадати несправедливо забуту українську класику – «Чарівну тростку» Володимира Свідзінського (К. : Грані-Т, 2011) – п’ять добре знайомих, однак при цьому абсолютно оригінальних казок одного з найкращих українських поетів 20-х рр. минулого століття.
Утім, і книжки про «равликів», і про «королів» писані з любов’ю і говорять вони насамперед про любов. Про любов абсолютно різну й по-різному розказану. Батьківську, передану в іронічних віршах сучасного білоруського поета Андрея Хадановіча й майстерних перекладах ще одного батька – Івана Андрусяка («Таткові нотатки»).
Ніжну й діткливу сестринську – у водночас сумній і радісно-світлій книжці норвезького письменника Клауса Гаґерупа «Золота вежа» (пер. з норв. Г.Кирпи). Книжці про глибоку травму і те, як із нею впоратися, книжці про надію та чудодійні властивості людської пам’яті. А також – про любов абсолютно неземну, радше притчову, Коня до волошки – у книзі литовського автора Вітауса В. Ландсбергіса «Любов Коня Домінікаса» (пер. з лит. Д. Чередниченка). Я, певно, не перебільшу, сказавши, що в «Любові Коня Домінікаса» себе пізнає кожен, хто бодай колись закохувався: те, як раптом змінюється і набуває барв увесь світ, як жаби (і люди) стають милими й добрими, як співає серце й виростають крила. А далі… так, «далі буде», тільки далі – в кожного своя любов.
Наостанок хіба лишилося сказати те, що в дитячій книжці мусить бути й так зрозуміло: кожна зі згаданих у статті книжок має напрочуд вдале оформлення, саме таке, яке й мусить мати добра дитяча книжка. Але в цьому випадку, як то кажуть, краще один раз погортати й подивитися, ніж сто разів послухати. На цьому й завершую.
Гарних книжкових свят!
Із найщирішими побажаннями королівської любові до равликів
і не тільки,
Христя Нечитайко