СЛАВКО ВАКАРЧУК —ЛІРИЧНИЙ ФІЗИК

«Океан Ельзи» вважається найуспішнішою рок-командою України. І не безпідставно. Адже їхня пронизлива ліричність і щирість виконання просто обеззброює. А сумовитість, притаманна автентичній українській музиці, і глибокі тексти не можуть не зачіпати душу. Святослав Вакарчук, лідер команди, – особистість неординарна і ерудована, а тому поговорити завжди є про що. За кілька тижнів до виходу нового альбому відбулася наша бесіда про літературу.


– Цікаво, з якого віку ти почав читати?

– Батьки розказували, що у два з половиною роки я вже читав гасла і написи в магазинах. Моя бабця була вчителькою молодших класів, тому вона дуже швидко навчила мене читати – першу свою свідому серйозну книжку я прочитав, коли мені було п’ять. Це були «Пригоди барона Мюнхаузена».

 

– А були якісь курйози, пов’язані з читанням?
– Курйози? Були, коли я на третьому курсі почав відкривати підручники зі спецкурсів фізики – «Квантову механіку», потім «Статистичну фізику», «Теорію фазових переходів» і так далі, – із жахом помітив, що в усіх цих книжках є вирвані та розмальовані сторінки. Я прийшов запитати тата, а він сказав: «То це ж ти сам малював і рвав сторінки, коли тобі було два роки!»

 

– Чула, ти захоплюєшся японською літературою? Що тебе в ній привабило?
– Останній рік я вже мало читаю саме японську літературу – більше європейську. А перше, що привабило, – інша психологія, інша форма думок, інше сприйняття світу – це цікаво! А вже потім мені почав подобатися стиль.

 

– Які думки виникають із приводу літературного процесу в Україні?
– Я думаю, що він дуже сильно й бурхливо розвивається, але поки що в андеграунді. Тобто реально відомих на всю Україну наших власних письменників є одиниці. Але, гадаю, за десять років усе зміниться. Те, що у нас зараз відбувається у музиці, буде і в літературі.

– А яке у тебе ставлення до власних текстів?
– Як до текстів пісень. Мене постійно питають: «Чому ти їх не опублікуєш окремо чи чому ви не пишете їх на дисках?» Я вважаю, що більшість моїх текстів пісень, які я пишу для «Океану Ельзи» – вони є тільки текстами пісень, і їх треба сприймати разом із музикою. Вони без музики дуже часто не є самодостатніми. Проте в мене є багато віршів, які не для пісень, а самі по собі. Вони значно глибші, значно складніші за формою, але на них тяжко писати музику.

 

– Найпарадоксальніше місце, де тобі доводилося писати текст?
– Останній текст я написав у ресторані. Чекав дру­га півгодини (він запізнювався), сидів, їв суп і писав.

 

– Кому би ти довірив написати книгу про «Океан Ельзи»?
– Такого поняття нема – «довірив». Існують авторські права.

 

– Ну, ти ж не писатимеш сам!
– Правильно, автобіографію я не буду писати. Знаю, що Денис Козловський (телеведучий – прим. авт.) хоче написати книжку про «Океан Ельзи». Він близько року працював із нами й активно цим займався.

 

– А чи існує книга, що радикально вплинула на зміну твого світогляду?
– Буквар. Коли я вчився читати.

 

– Та ну!
– Знаєш анекдот? Питають чоловіка: «Ви читаєте книжки?» – він каже: «Так. Я вже три прочитав» – «Як три? А які?» – «Ну, Буквар, другу і синю» (сміється).

 

– Найсвіжіша книга, яку ти прочитав.
– Це був збірник оповідань і афоризмів англійською мовою.

 

– А що порадиш читачам нашої газети прочитати?
– Побільше українців. І починати, у будь-якому разі, треба з класики. Обов’язково треба читати Франка, обов’язково треба читати Лесю, обов’язково треба читати класиків ХХ століття. Мені дуже подобається, як писав Винниченко, і такі автентичні речі, як писали Стефаник, Хоткевич, – це все потрібно знати. Треба знати Коцюбинського. Ну, про Шевченка я взагалі не говорю – це само собою. Хоча мені особисто Франко ближчий, ніж Шевченко. Мені всі мої друзі, тут, у Києві, кажуть: «Це все ваш галицький націоналізм!» Але, як на мене, Шевченко взагалі значно геніальніший художник, ніж поет, – просто його сила не в поезії, а у пророцтвах, у тому, що він передбачив усе, як відбуватиметься, – у цьому його геніальність.

Розмовляла Марсельєза ФРАГРАНТ

  • last1vka

    Мяне наогул хвалюе усе, адносна гэтага чалавека, бо я лiчу яго найбольш цiкавай асобай нашага часу, таму вельмi прыемна было пачытаць гэты артыкул, хоць большая частка думак Святаслава пра лiтаратуру мне ужо вядома. Але як бы було прыемна, калiб ен надрукавау свае вершы! Гэта быу бы такi падарунак яго прыхiльнiкам! Не тым дзяучаткам -сямнаццаткам, якiя ведаюць яго толькi як рок-музыканта з прывабнай знешнасцю, а сталым людзям, якiя ведаюць яго як вельмi адукаванвга i таленавiтага чалавека з неардынарным светауспрыманнем,неабыякавым да усяго, што робiцца вакол яго, якiх зараз адзiнкi!