«Записки українського самашедшого». Хто на кого «насюсяв»?

ТРЕПАНАТОР

Бойові дії, що відбуваються навколо книжки та перерваного туру Ліни Костенко, глибоко вразили моє трепанаторське серце. Хто правий? Хто винуватий? А може, має рацію спікер ВР Литвин, який вважає критику рабською звичкою?

Тому із властивою маніякам хитрістю, я вирішив надати слово самій Ліні Василівні. Як? Дуже просто – спеціально для вас я вибрав найцікавіші місця з її книжки, щоб почути голос авторки, а не його переспіви критиками та журналістами.

Однак перед тим, як надати слово Ліні Костенко, дозвольте два зауваження:

 

1. Попри те, що ліричний герой є 35-річним програмістом, ризикну твердити, що його голосом промовляє сама Костенко. Бо цей програміст, як уже помітили критики, не вживає жодного комп’ютерного терміну, а проте полюбляє літературознавство. Він молодий, але чомусь постійно ностальгує по 60-х роках, коли у кращому разі тільки народився, тужить за смертю тодішніх кумирів. Не буду перераховувати усіх причин, які дозволяють зробити висновок – за благенькою маскою молодого програміста ховається Ліна Василівна.

 

2. Я вибрав тільки ті місця, де згадується сучасна українська література. Чому? Мені цікаво було подивитися на людину, яка звинувачує українців у тому, що вони «болото», не можуть об’єднатися, сваряться і т.д. – як ця людина пише про колег по цеху, ну і, відповідно, зробити висновки: чи варто ображатися на інших колег, які недобре відгукнулися про «Записки українського самашадшого».

 

А висновки робіть самі.

 

Говорить Ліна Костенко:

 

Стор. 105.

… Мова втрачає пульс. Виникають якісь культи й культики. Речники порожнечі приколюються в епатаж. Увійшли в моду ялові молодички, що описують секс. Шибздики й симулякри викаблучуються в цинізмі. Той убрався в пір’я, рекламує презервативи. Той просторікує про оральний секс, той заповзявся писати виключно матом. А всі разом хочуть насюсяти на великих, витерти ноги об попередників, проголосивши у тональності язикатої Хвеськи: «Літератури у нас нема».

А якщо у вас нема літератури, і нема культури, і нема історії – то чого ж я мучуся, ідіть ви під три чорти!

Це ж треба так скористатися свободою, щоб напродукувати стільки сміття! Потрібен якийсь літературознавчий Фройд, щоб поставив діагноз цій шизофренічній продукції. Література зробилася, як блошиний ринок – хто що має, несе на продаж. Хоч зі смітника витягне, а виставить на загальний показ. Як Моніка Левінські синеньке платтячко з підозрілими плямами. Воно, бідацтво, хвалиться, чим може. Розміром бюста, довжиною ніг, тим, що украло помаду, що переспало з іноземцем за заморську сукенку. Це вже навіть не епатажна література, а блювотна.

Тутешній постмодернізм – це капітуляція, сказала дружина. – Все post і post. Треба, щоб хтось уже вистрелив зі стартового пістолета.

Вона вже стоїчно вивчає і цей період, легенько згадається її науковому керівнику в Буркіна-Фасо. Двадцять років мали до диспозиції, творили нову літературу, і що ж? В’їхали у Міленіум на гарбі, а збиралися на реактивному лайнері. Підхопили постмодернізм, як вітрянку, розчухали до крові, ну, і яке ж тепер обличчя літератури?

 

Стор. 115

Верґілія не Верґілія, а Гоголя я вже перечитую. Дарма, що писав давно, актуально і по сей день. А що, читати теперішніх пофіґістів? Ту письмачку, приміром, що назвала свою матір фриґідною, а мужчин своєї нації… Гидую повторити, як вона назвала мужчин своєї нації. Чи тих биндюжників слова, що допінґують свою нездарність цинізмом? Чи тих потасканих німфеток, що все вивертають свій «тілесний низ»?

 

Стор. 256

Предки мої, що ви зробили не так, що нащадки потрапили у таку халепу?

Не мали письменників, чутних для світу, каже він. – Не створили ні Божественної комедії, ні людської.

 

Стор. 307

Коли я останній раз от просто так полежав і подивився у стелю? Коли прочитав якусь книжку? Уже й не пам’ятаю. Ще мемуари, документалістику, наукову брошуру, а література не йде.

Може, така література, чи такий я?

Це література перехідного періоду, каже мій батько. – Прийде наступне покоління і створить справжню.

То вже прийшло. І створило.

 

Стор. 311

Видавництво і справді не взяло [мій рукопис]. І їх можна зрозуміти. Вони вже були прогоріли на українській літературі, і тепер їм потрібні гарантії, що видання не буде збиткове. А хто ж їм такі гарантії дасть? Тим більше, під невідомого автора. От якби я сам спонсорував це видання і сам закупив тираж, тоді інша річ. А так вони покрутили дискетку в руках і навіть з деяким жалем віддали. Порадили підсилити інтригу, підкинути сексу, сублімувати інформацію в детектив. І неодмінно щоб хтось подбав про розкрутку.

 

Стор. 351

Лише за кілька місяців з початку травня померло шестеро людей, і яких! Джеймс Мейс, американець, якого покликали наші мертві. Микола Винграновський, дивовижний поет, без якого в українській поезії утворилася чорна діра. Яцек Куронь, етичний камертон Польщі, до якого прислухалися всі. Кость Степанков, актор магічної вроди й таланту. Чеслав Мілош, польський поет, нобеліат, дагностик «поневоленого розуму». Франсуаза Саган, чарівна травесті французької прози, яка свого часу у свої вісімнадцять років написала книгу таких сексуальних досліджень, куди теперішній кошкалді.

 

 

Оце, власне, і все, чого удостоїлася сучасна українська література від «криголаму».

А тепер згадайте, що у час, коли відбувається дія роману, в Україні фактично почалася нова література – і окрім Забужко, Карпи і Подерв’янського, образи яких чітко вгадуються у наведених цитатах, саме у ці роки на літературних обріях засяяла зірка Василя Шкляра, Марія Матіос видала свою «Солодку Дарусю», та й Валерій Шевчук не припиняв видаватися. Це час, коли з’явилися або ж реінкарнувалися фактично всі імена, що сьогодні складають сучасне українське письменство.

 

Але судячи з 256-й сторінки, претензії є і до класиків, які «не створили ані божественної комедії ані людської». Підозрюю – через те, що боялися порушити авторські права Данте та Бальзака відповідно.

 

Отже все-таки, користуючись термінологією авторки, хто на кого «насюсяв»?

 

До речі, сиджу і думаю над вікопомним образом «криголама, що не може плавати в болоті». Звідки у болоті може взятися криголам? В принципі?

 

І грішним ділом виникає думка: або ми з вами все ж таки не болото, або це – не криголам.

 

Звиняйте, коли що не так.

Ваш Доктор Трепанатор

  • Gagarin

    по-перше, це записки самашедшОго (закралася неоднаразова помилка) – звірте з обкладинкою,
    а по-друге – нічого нового, усе було сказано в Кабінеті.

  • Мирослава

    Це так по-марксистському – видавати окреме за загальне. Я думаю, що авторами подібних статей (якщо це можна назвати статтею!) керують примітивні заздрощі (даруйте!) до авторки. І головне – не Шкляр, не Матіос, не Забужко і Шевчук, а літературна дрібнота шукає, де ще вщипнути, як не вкусити. Чи гавкнути, як моська.
    І ви тепер хочете, щоб вас читали, пігмеї? Ви ж не маєте про що писати, крім як про Костенко…

    • Цікавий

      Даруйте, шановна Мирославо, але доктор Трепанатор вигаданий спеціально для того, щоб критикувати, як ви висловилися “вщипнути, як не вкусити”. Людина робить свою роботу і має про що писати – і про Забужко писав, і про Дереша і про Андруховича. Ви дарма вважаєте, що називаючи когось “пігмеєм” самі стаєте більшою на зріст.

    • Біскуп

      А ви самі, мабуть, людина видатна – інакше ніколи не наважилися б висловити свою думку. Це може робити тільки Шкляр, Матіос і Забужко.
      Жаль, що ви не читали статті, яку коментуєте. Тому процитую спеціально для вас: “Оце, власне, і все, чого удостоїлася сучасна українська література від «криголаму».” – де ж тут видача окремого за загальне? Не читати статтю, а просто лаятися – оце по-марксистському.

  • О.

    Зачепило-таки порівняння з болотом – поцілило, куди треба 🙂

    • Цікавий

      Точно. Воно вас, до речі, теж стосується. Чи Ліна Василівна обмовилася, що ви – інакші?

      • О.

        Особисто я себе до болота не відношу, тому мені нема на що ображатись.

        • Цікавий

          Ви – не відносите. А Ліна Василівна – відносить вас до болота. Бо говорили про неї троє, а послала вона всіх, і вас у тому числі. Так що не потішайте себе надією 🙂

          • О.

            Я просто не зважаю на речі, які може сказати в запалі ображена людина. Якщо Вам так подобається сприймати слова Ліни Василівни на свій рахунок – будь ласка.
            Мене більше обурює те, що “узкий круг ограниченных людей” (с) вирішив прославитись шляхом виливання бруду на заслужену людину, яка всього-на-всього написала свої враження від сьогодення. А що Ви очікували? Позитивних відгуків про стан теперішньої культури?..

          • Цікавий

            Я нічого не очікував, бо спочатку довідався про реакцію Костенко, а потім вже про розмову у Кабінеті. Просто я гадаю, що немає письменника, про книжку якого усі б відгукувалися позитивно, тим більше немає книжки, про яку розмовляють виключно у присутності автора. Тому реакція неадкватна. А причина – вік авторки та дурість видавця, який примушує її годинами давати автографи, в результаті чого відбувається нервовий зрив

          • О.

            Відгуки можуть бути критичними, але, на мою думку, розумні та інтелігентні люди повинні поводити себе належним чином і не опускатися до рівня жовтої преси. Можливо, я чогось не розумію у цьому житті.

    • Цікавий

      А де ви зустрічали, щоб усі люди були розумними та інтелігентними? Наклад книжки Костенко – понад 70 000, здається, такої кількості розумних та інтелігентних людей немає не тільки у нашій країні, але й у сусідніх. І коли письменник пише книжку, він не може сподіватися, що всі читачі будуть адекватними – а тим більше критики. Життя так влаштовано – той, хто виходить на видноту, стає жертвою пересудів. А, до речі, те, що Ліна Василівна відновлює тур, підтверджує мою думку, що насправді Кабінет тут ні до чого – просто видавцеві треба пожаліти авторку і правильно організувати процес, щоб не перевтомулювати

      • О.

        В “Кабінеті” збиралися люди, які вважають себе, якнайменше, розумними, достатньо погуглити всіх “критиків”, щоб знайти цьому підтвердження.
        Але, чесно кажучи, я вже не зовсім розумію, чому ми з Вами сперечаємось. Мій коментар якраз був адресований неадекватній публіці.
        Так, на жаль, людей розумних, інтелігентних і при цьому адекватних на вулиці не так часто зустрінеш, але хотілося б сподіватися, що це можна змінити. Для цього треба, як на мене, працювати над собою, прислухатися до інших, десь бути прикладом по мірі своїх можливостей… І мені здається, що Ліна Василівна заслуговує бути людиною, до якої прислухаються, або хоча б поважають.

        • Цікавий

          А ми з вами не сперечаємося, ми обмінюємося думками. Ліна Василівна, безперечно, заслуговує на те, щоб до неї прислухалися. Але ми після прислухання маємо право висловити незгоду. Мені, наприклад “Записки” категорично не сподобалися. Це – бурчання і не більше, незалежно від того, хто його написав.

  • samovydets

    А чого ви так, прошу пана, сіпаєтесь? Ліна Василівна, загалом, говорить правду і для того, щоб пересвідчитися в цьому – не треба далеко ходити. Я не бачу з її боку спроби облаяти геть усю сучасну літературу – вона не раз відкрито говорила про справді гідних сучасних поетів і письменників. Але ж їх – як кіт наплакав! Здається, Павло Загребельний казав про нинішнє “борзописання” – “піна”! Спаплюжили літературу і культуру матом, сексом, сленгом! Та подивіться лишень на наші телеканали!!! Нині “пишуть” усі, кому не ліньки. Ще добре говорити не навчився, а вже письменник. Має гроші – і вже письменник. Тусується де треба – вже письменник, поет, співак. А на них цілий гурт редакторів і звукорежисерів працює! Кожен другий – “заслужений, народний, лауреат” – а за що??? Тут плакати треба… А ще волають – геть цензуру! Переважну більшість (є окремі винятки!) цих недолугих сучасних “писань” на гарматний постріл не слід підпускати до людської душі. Але що тут казати – які часи – така література і культура…

    • Цікавий

      Певно, ви досить далеко від літпроцесу, бо на відміну від співаків, тут редактори за письменників не пишуть. Тому можна пробачити вам різкі висловлювання через незнання – хоча, можливо, й навпаки – незнання повинно стримувати. А щодо того, що ви не бачите спроби облаяти – почитайте статтю, там цитати з книжки, а більше нічого у книжці немає. Те, що вона говорить поза книжкою – зовсім інша справа. У Кабінеті критикували книжку, а не особисто Костенко.

      • samovydets

        то вас певно також зачепило за живе 🙂 я добре знаю, як нині пишуть “деякі”, і як “чистять” тексти редактори, щоб мав людський вигляд 🙂 А критика книги автора не може бути критикою лише книги, бо за нею стоїть автор 🙂

        • Цікавий

          Критика книги МАЄ бути критикою лише книги. Інакше це буде не критика, а особисті розборки. Щодо “деяких” – навіть не знаю, на кого думати. Може, хоч натякнете? До речі, люди кажуть, що Хемінгвей теж співрацював з дуже гарним редактором, і що його остання книжка, що вийшла без редактури – це жах

          • О.

            “Критика книги МАЄ бути критикою лише книги. Інакше це буде не критика, а особисті розборки.”
            Ми з Вами дісталися того моменту, коли моя черга запитувати, де ж ви бачили критику книги без критики автора? 🙂

            “До речі, люди кажуть, що Хемінгвей теж співрацював з дуже гарним редактором, і що його остання книжка, що вийшла без редактури – це жах.”
            По-перше, “до речі, люди кажуть” – це, пусті слова, нічим не підтверджені. Журналісти дуже часто ними оперують для маніпулювання. Які люди кажуть? Де написано?
            По-друге, для того, щоб робити подібні заяви, треба прочитати не один твір письменника, бажано англійською мовою.

          • Цікавий

            Даруйте, але ж samovydets так само обгрунтовано зауважив, що за деяких письменників пишуть редактори. Так що це аргумент у відповідь.
            Що ж до критки книжки без критики автора – тут ми ризикуємо зайти на манівці. Адже я писав про критику автора, як людини, а ви – про критику автора через призму його твору (звісно, якщо я не помилився у потрактуванні)

          • О.

            “Даруйте, але ж samovydets так само обгрунтовано зауважив, що за деяких письменників пишуть редактори.”
            Чекаємо на обґрунтовану відповідь на Ваше запитання, також цікавлюся, хто ж такі ці письменники 🙂
            А без співпраці з редактором важко. Хіба що автор – редактор.

          • Цікавий

            А без співпраці з редактором важко – згоден.
            Хіба що автор – редактор – ні. Бо свіже око нічим не заміниш, навіть своїм 🙂

          • О.

            Маю погодитись 🙂

  • Snidanok

    Ну що ж ви так:)
    “+” роботи Костенко в тому, що вона (Вона) зробила “це” настільки голосно, що всі повернули голову в її бік. Те що книжка наробила і наробить галасу робить її тільки кращою як книжку, так і книжку Українську.
    На мою думку, нова література, книга, кіно має щоразу “вибивати землю спід ніг”.

    • Вертипорох

      Користуючись вашою логікою, не може бути жодних претензій до Кучерявого і Ко – бо вони зробили своє теж голосно, що всі повернули голови знов-таки у бік книжки Костенко. Так що на них не ображатися треба, а дякувати

      • Snidanok

        Перепрошую, а хто такі Кучерявий та Кобо?

        • Вертипорох

          Кучерявий Юрко – поет, модератор літературних зучтрічей у “Кабінеті”, де було піддано критиці роман Костенко, в результаті чого вона перервала свій тур.
          Кобо Абе – японський письменник ХХ століття, до Костенко відношення не має 😉
          А у тексті Ко – це позначка слова “компанія”, таке скорочення використовується досить часто. Бо – че частка (модальна)