ЕКЗІСТЕНЦІЯ ФАКІН-АКИНА. Майстер-клас поезії від доктора Трепанатора

Вітаю вас, шановне товариство! Давненько, давненько ми не бачилися! Знаєте, як воно буває: пошуки екзистенції, коли листя дерев втрачає потенцію, я один, і ти сама, роздираю душу, колупаюсь в носі, бо надходить осінь, а скоро зима…

Перепрошую, щось захопився віршуванням. Ні-ні, не подумайте, що я з’їхав із глузду. Все нормально. Старий добрий Трепанатор ще сповна розуму. Більше того – його розум прозорий, мов скло, і гострий, як лезо скальпеля.

Я і справді трохи вдарився – але не об стінку головою, як ви могли подумати. Я вдарився у поезію. Бо ж сказано – осінь. Дівчата одягаються, дерева роздягаються, і хочеться чогось прекрасного та ліричного. А що може бути ліричнішим, ніж поезія?

 

Отож зайшов я до книгарні і придбав кілька збірок сучасних українських поетів – слава Богу, такий товар тепер можна знайти. А вдома вмостився зручніше, налив келишок вина, як велів колись Омар Хайям,  і взявся смакувати першу книжечку… Потім другу. Потім третю. І стало мені дивно – наче книжки різні, а вірші схожі, більше того – складається враження, що вони просто кочують із однієї збірки до іншої.

Ну, думаю, перепив – але ж ні, келишок доброго вина не може призвести до такого результату. І тоді я зрозумів – в Україні завівся один страшенно талановитий поет, він пише достобіса віршів, а щоб колеги по цеху йому не заздрили, видає їх під різними псевдо.

 

Отже, наступного дня я вирішив таки дошукатися істини. І уявляєте: раптом з’ясувалося, що усі мої поети – таки справді різні люди. Більше того – вони відомі, деякі навіть знамениті: їх запрошують на фестивалі, у них беруть автографи, за ними бігають табуни прихильників та зграйки прихильниць… А я тут сиджу, нікуди мене не запрошують, не беруть в мене автографів, вже не кажучи про наявність прихильниць. От тоді я й вирішив стати поетом – а хто, скажіть мені, не прагне свого кавалку слави? (Хто скаже, що таки не прагне, – той брехун).

 

На філософському факультеті медичного училища, де я мав честь вчитися, існувало універсальне правило: роби як я. Отож, я і вирішив піти до слави битим шляхом, для початку опанувавши закони і правила сучасного віршування на прикладі більш знаменитих колег – часи змінюються, настає глобалізація, панує постмодернізм, ясно, що й у поезії відбуваються зміни. Опрацювавши кільканадцять збірок успішно видаваних поетів, я вивів свій рецепт створення правдивого сучасного вірша. А оскільки доктор Трепанатор – не жадібний, то він (себто я) може поділитися своїм відкриттям з усіма бажаючими.

 

По-перше, для написання сучасного вірша візьміть томик Еліота, до нього Шевченка, Бродського й Лорки — та викиньте усе це не смітник. Затямте, що у поезії не існує класиків, метрів та зразків. А якщо навіть існують, то не для вас. Справжній сучасний поет чхати хотів на літературну традицію. Він – творець нової реальності та її єдиний бог. Класиків треба ігнорувати, а якщо вдасться – стібати. Це єдине, на що вони заслуговують.

 

По-друге затямте головні табу сучасної поезії. Це ритм і рима. Пишіть вільно – що вільніше, то краще. Пам’ятайте, що ви творите ТЕКСТ, і якщо, не дай Боже, у ньому буде якийсь лад, з вас сміятимуться всі поетичні кури, тобто, пробачте, гуру. Не партеся,  відрізняючи верлібр від білого вірша, розбивайте текст на рядки за власним бажанням. Бо за силаботоніку в інтелігентному товаристві можна запросто отримати в дихало. І це правильно.

 

Забудьте про літературознавство. Справжній поет теорію й практику літератури вигадує власноруч: йому не обов’язково знати, чим відрізняється гіпербола від літоти, що таке олександрійський вірш, що таке макаронічна мова, і яка різниця між дактилем і хореєм.

 

Не забувайте демонструвати свій інтелект. Тут вам стане у пригоді словник іншомовних слів. Побільше дискурсу, екзистенції, перманентності, хронотопу й концептуальності. Окремо вітаються англійські слова та фрази. Коли не знаєте, як воно пишеться мовою Шекспіра – валяйте кирилицею, буде о’кей.
Майте на увазі, що розділові знаки застаріли ще раніше за силаботоніку. Прогресивні автори навіть власні імена пишуть з маленької літери – і нічого, піпл хаває.

 

По-п’яте (чи то вже по-десяте): не стримуйте себе, це шкідливо впливає на творчу душу. На вікні сидить муха, а вам хочеться спати? Так і пишіть. На вікні сидить муха / Я хочу спати / а муха не спить / Факін муха (як вам, га?)… Сучасний поет – не менестрель. Швидше акин. Отже, що бачите, про те й пишіть. Що не бачите, а відчуваєте – теж пишіть. Несправлені фізіологічні потреби – будь ласка, матюки – на ура.

 

По-передостаннє: інтригуйте читача. Пишіть якомога незрозуміліше, напускайте туману та драматизму. Наприклад: Пінгвінокрилі літаки летять у серце / в моїй кишені помира любов. Файно, нє?

 

І головне: не забувайте, що ви геній. Навіть якщо заздрі критики стверджуватимуть протилежне, не вірте їм. Хай спочатку спробують написати щось геніальне, а потім вже критикують, падлюки.

 

Ну от, ніби все, чи майже все. Старий добрий Трепанатор поділився чим міг. І якщо незабаром на поетичному обрії засяє кілька молодих зірок – знайте, це моя робота.

 

А падолист прекрасний, і мої шкарпетки просяться на волю / Прозорість архетипів у вікні / І десь далеко у червоному авто / Сидить блондинка…

 

Ой, перепрошую, знову мене понесло!..

Доктор Трепанатор

  • Lady

    Гратулюю, докторе! Я давно чекала такого "харакірі":) Втомливо читати маразматичні строфи, рядки, слова… Невже так важко нашому прогресивному письменству звернути увагу на бодай якісь канони? Коли читаю щось постмодерне у виконанні таких дилетантів-віршомазів, то ні Шекспір, ні Петрарка не тамують спазми серця (тільки валер'янка:)В моді є такий факт, що старе повертається, трохи коригується і вітається оплесками, а в нашій поезії (та що приховувати!) і в літературі загалом, чомусь все старе викинули на смітник забуття. Не треба копіювати, але принаймні не цуратися хоч якихось класичних правил віршування! Таке враження, що за перо беруться уми без попередньої фахової освіти чи хоча б без читацького стажу… Мені сумно, що втрачається суть, смислове наповнення твору, а про елітарність та вишуканість вже мовчу. Треба заставляти розум працювати, а не розважати. Коли ж все залишиться на тому "каналізаційному" рівні, то і світ так нас сприйме. Потрібна реформа нашого світогляду, інакше я буду змушена прейти на щось сильніше від звичайних седативних препаратів. Ще раз мої овації, докторе:)

  • Іржі

    поради- супер! якби ще почитати мануали по написанню прози і драматургії…пліз…

  • КТАТАТ

    Та ти шо!!! І шо ж тепер робить! Молиця на тебе? Тебе ж ніхто не примушує читати. А ніхто і ні в кого не буде питать шо і як писать!!!