Письменники – теж люди, і мають свою думку про інших колег по перу. Іноді це думка йде в розріз із загальноприйнятою. Що ви скажете про Шекспіра? Геній? Але для Бернарда Шоу – моторошне занудство. Як щодо Роберта Фроста? «Якби я хоч раз міг припустити, що щось, написане мною, натхненне Фростом, я б порвав це на дрібні шматки і спустив в унітаз, сподіваючись, що вони не заб’ють каналізаційні труби» (Джеймс Дікі, великий талант детективного жанру). І це – мало не наймиліше зі сказаного.
Володимир Набоков про Федора Достоєвського:
«Несмак Достоєвського, його монотонне копання в душах людей, що страждають префрейдистськими комплексами, його захоплення трагедією розтоптаної людської гідності – всім цим важко захоплюватися».
Володимир Набоков про Джозефа Конрада:
«Терпіти не можу сувенірний стиль Конрада і ці його кораблики у пляшках і черепашкові намиста романтичних кліше».
Володимир Набоков про Ернеста Хемінгуея:
«Що стосується Хемінгуея, я прочитав його на початку сорокових, щось там про дзвони, яйця і бугаїв, і зненавидів».
Вільям Фолкнер про Марка Твена:
«Продажний писака, який в Європі вважався б четверосортним, але якому вдалося зачарувати декількох замшілих літературних скелетів, яких давно пора відправити в топку, місцевим колоритом, інтригуючою поверховістю і лінню».
Вільям Фолкнер про Ернеста Хемінгуея:
«Він ніколи не був відомий тим, що писав слова, які могли б змусити читача відкрити словник».
Ернест Хемінгуей про Вільяма Фолкнера:
«Ви коли-небудь чули про того, хто нещадно бухає під час роботи? Точно, це – Фолкнер. Він займається цим настільки регулярно, що я просто посеред сторінки можу сказати, коли він зробив перший ковток».
Марк Твен про Джейн Остін:
«У мене немає прав критикувати книги, і я не роблю цього, крім випадків, коли я їх ненавиджу. Мені часто хочеться критикувати Джейн Остін, її книги так мене дратують, що я не можу приховати своє роздратування від читача, з цієї причини мені доводиться зупинятися, варто тільки почати. Кожен раз, коли я відкриваю «Гордість і упередження», мені хочеться розтрощити їй череп її власною гомілковою кісткою».
Марк Твен про Фенімора Купера:
«У творчості Купера є деякі дефекти. В одному тільки «Звіробої», на обмеженому просторі 2/3 сторінки, Купер здійснив 114 злочинів проти літератури з 115 можливих. Чим побив рекорд».
Фрідріх Ніцше про Данте Аліг’єрі:
«Гієна, яка пише поезію на могилах».
Гюстав Флобер про Жорж Санд:
«Велика корова, повна чорнила».
Гертруда Штайн про Езре Паунді:
«Сільський тлумач. Чудовий, якщо ви в селі, але якщо ні, то – ні».
Роберт Льюїс Стівенсон про Волта Вітмена:
«… Як великий кудлатий собака, тільки що спущений з ланцюга, нишпорить по пляжах світу і гавкає на місяць».
Лорд Байрон про Джона Кітса:
«Тут поезія Джона Кітса, що в ліжко сцить, і три новели ні про що… Не треба Кітса, благаю: зніміть з нього скальп, і якщо хтось не захоче, я сам з нього здеру шкіру, тому що немає більше сил терпіти його ідіотизм».
Ділан Томас про Редьярда Кіплінга:
«Містер Кіплінг… тримається за все те проржавіле в цьому світі, чого я хотів би, щоб не було».
Шарль Бодлер про Вольтера:
«У Франції на мене все наводило нудьгу – і основною причиною був Вольтер… король роззяв, так званий принц, анти-творець, представник прибиральниць».
Семюель Батлер про Гете:
«Я прочитав переклад гетевського «Вільгельма Майстера». Це хороший твір? По мені, так це найжахливіша книга з тих, що я коли-небудь читав. Жоден англієць не писав би такої книги. Я не можу пригадати жодної хорошої сторінки або думки… Якщо це дійсно Гете, то я щасливий, що не став, свого часу, вчити німецьку».
Мартін Еміс про Мігеля де Сервантеса:
«Читання Сервантеса можна порівняти з візитом найдивнішого з ваших старих родичів, з усіма витівками, брудними звичками, безперервними спогадами і страхітливими нерозлучними друзями. Коли він закінчить ділитися досвідом, і стариган остаточно висловиться (на сторінці 846 – проза вклинюється щільно, без перепочинку на діалоги), ви заллєтеся сльозами, але не полегшення, а гордості. Ви це зробили, незважаючи ні на що, добили “Дон Кіхота”»!
Мартін Еміс про Горе Відал:
«Відал жахливий хоча б тим, що створює враження, ніби все гетеросексуальне в цьому світі – РАГСи, Ромео і Джульєтта, одноразові підгузники – це всього лише сумна історія масової істерії і самогіпнозу: обман, рекет і просто пропаганда».
Гор Відал про Трумана Капоте:
«Він – повноцінна домогосподарка з Канзасу з усіма властивими їм забобонами».
Після того, як Капоте помер, Відал не забув додати: «Дуже мудрий кар’єрний крок».
Гор Відал про Джона Апдайка:
«Не виношу його. Нікому і в голову не прийде подумати, ніби я його ревную, тому що мої книжки продаються все одно краще, ніж його. Я – популярніший від нього, і всерйоз його не беру… о, так, він вийшов з робочого класу, типу такий сучасний Девід Лоуренс, але він всього лише ще один нудний вискочка з середнього класу, який прагне досягти вершини, яка йому непідвладна».
Гор Відал про Олександра Солженіцина:
«Він поганий письменник і, до того ж, дурень. Поєднання, яке зазвичай користується величезною популярністю в СРСР».
Труман Капоте про Джека Керуака:
«Це не письменство, це – друкування».
Оскар Уайльд про Олександра Поупа:
«Є два способи не любити поезію: просто не любити, або прочитати Поупа».
Генрі Джеймс про Едгара Аллана По:
«Ентузіазм По – відмітна ознака його рішуче примітивної стадії рефлексії».
Віст Х’ю Оден про Роберта Браунінга:
«Не думаю, що Роберт Браунінг був гарний у ліжку. Його дружина, можливо, не дуже-то про нього піклувалася. Він хропів і фантазував про дванадцятирічних дівчаток».
Віст Х’ю Оден про Едгара Аллана По:
«Цілковито немужній чоловік, чия любов усього життя полягала в риданнях у чужий поділ і мишачій метушні».
Девід Герольд Лоуренс про Германа Мелвіллі:
«Ніхто не може бути більш блазнівським, незграбним і претензійним у відсутності смаку, ніж Герман Мелвілл зі своєю великою книгою «Мобі Дік»… Потуги на велику серйозність. Є в цьому щось фальшиве. І це щось – Мелвілл. Прямо як урочистий віслюк кричить! Іа! Іа!»
Девід Герольд Лоуренс про Джеймса Джойса:
«Боже мій, яка ж незграбна гниль цей Джеймс Джойс! Нічого, крім престарілих педиків і капустяних качанів, пересипаних цитатами з Біблії та погашених в соку навмисних брудних журналістських вигадок».
Вірджинія Вульф про Джеймса Джойса:
«Улісс – це робота тошнотного студентика, який шкребе власні прищі».
Джордж Бернард Шоу про Джеймса Джойса:
«Я прочитав кілька фрагментів Улісса в їхній послідовній формі. Це – огидна писанина огидної фази цивілізації, і мені хотілося б поставити кордони навколо Дубліна, оточити ними кожного представника чоловічої статі у віці від 15 до 30 років, змусити їх прочитати це, а потім запитати їх думку, тупу і нікчемну, сповнену насмішок і непристойностей».
Джордж Бернард Шоу про Вільяма Шекспіра:
«За винятком Гомера, і навіть сера Вальтера Скотта, немає більш видатного письменника, кого я зневажаю настільки повно, як Шекспіра… Часом моє неприйняття досягає такого ступеня, що для мене позитивним полегшенням стало б викопати його і закидати камінням».
Герберт Веллс про Джорджа Бернарда Шоу:
«Дитина-ідіот, яка безглуздо кричить у лікарні».
Анатоль Франс про Еміля Золя:
«Його праці – це зло, і він – один з тих нещасних, про кого можна з чистою совістю сказати, що краще б він взагалі ніколи не з’являвся на світ».
Джон Ірвінг про Тома Вульфа:
«Він не знає, як писати книги, не може створити героя, не здатен розвинути ситуацію… Люди читають його в літаках, ті ж люди, що читають Джона Грішема, боже мій!.. Це як читати погану газету або погану статтю в журналі… Знаєте, якщо ви були б хорошим скейтером, чи приємно вам було дивитися на того, хто постійно падає? Вам приємно? Мені – ні!».
Гарольд Блум про Джоан Роулінг:
«Як читати «Гаррі Поттер і філософський камінь»? Дуже швидко – початок і відразу кінець. Навіщо читати? Для того щоб, якщо вас не можуть умовити читати нічого кращого, у Роулінг це напевно вийде».