Між Юліллою і Юрібдою

Колись хтось злий і нехороший сказав, що людей мистецтва одночасно заїдає дві хвороби. Манія величі – раз. Комплекс неповноцінності – два. Раніш я думав, що то все наклеп якогось заздрісного бухгалтера. А тепер бачу – таки правда, гірка правда.
І гірчить найбільше те, що наших відомих літераторів ці дві болячки заїдають з подвійним апетитом. І як гуманоїд я дуже добре розумію вітчизняних письменників: малі гонорари й північні баби а-ля Мариніна, що заполонили ринок і серця невибагливої публіки – ці фактори не розвивають комплекси хіба що після ста грамів. Але як старий добрий дохтур Трепанатор я не можу не забити на сполох – параноя серед письменників набирає градусів, інакше кажучи – маразм кріпшав.

Ну тепер за правилами жанру, ви дивитеся на мене допитливими очима: хто, мовляв, винуватець мого чергового трепанування? 

Увага! Підказка. Діагноз – Плутарх.

Стоп-стоп, кажете ви. Плутарх – жив у Стародавній Греції, замотувався в тогу і писав довгі біографії героїв та правителів. Якого біса його приплітати до нашого сучасного маразму? Бо! –  манія величі разом з комплексом неповноцінності на підставі безгрішшя робить свою грішну справу. Так що тепер, любі, у нас є свій сучасний український Плутарх.
Тут ви уже здогадалися, на кого котиться бочка. Ага, на чергового талановитого хлопця – Андрія  Кокотюху. Чого котиться? Відповім афоризмом: не все то Плутарх, що пише біографії. І особливо – якщо йдеться про біографії наших сучасних політиків. А йдеться саме про їх біографії, і виходять вони з-під пера Кокотюхи –  от уже можна сказати – періодично. Бо якщо з «Юлі» я лише подивувався, то від «Юри» (Луценка) – добряче припух і навіть впав у нетривкий невроз, очікуючи, що Кокотюха напише чергову книгу з назвою на три літери.

Звичайно, тут ви маєте стати на позицію адвокатів і сказати: по-перше, ти женеш, Трепанатор, а по-друге, що тобі тут поганого – писати про політиків? Хто як – відповім я – а доктор Трепанатор вважає, що подібні «писива» – це великий брудний ляп на хорошому бренді, яким є ім’я  Андрія Кокотюхи. Ти паче, що ваш добрий доктор Трепанатор тільки тим і живе, що захищає хороші українські літературні бренди від самознищення…

От є собі хороший плідний письменник Кокотюха, який назбирав уже добряче премій і написав на цей момент добряче пристойних книг, які, між іншим, екранізуються. Він, до того ж, відверто зізнається, що всі політики – тупі, що мати з ними справу не більш приємно, ніж із контейнерами для сміття, що, в принципі, в політиці він не розбирається і всяке таке, і таке всяке. А тут – раз! «Юля», «Юрій Луценко»… І якісь непереконливі виправдання на кшталт: це не замовлення від політиків, це комерційні проекти (тобто евфемізм для слова «замовлення»), писати – єдине, що я вмію, пишу за гроші і всяке таке, і таке всяке… Тут просто хочеться сказати, мовляв, Коко, ми не лохи, лохи не ми, чи то ми ж не настільки лохи… Якщо гонорари наших письменників справді такі, що заздрити їм нічого, то чи не легше, крім вечірнього написання пристойного чтива, попрацювати кілька місяців на людській роботі?.. Аби не писати кількасотсторінкових PR-дифірамбів «тупим політикам», у яких вони виступають білими і пухнастими революціонерами, що, однак, не соромляться міцного мата…

Одним словом, настанова така – біля контейнерів зі сміттям не гуляти і писати нормальне чтиво. Так що чекаємо книги з серії «Життя видатних дітей»: «Андрій Кокотюха про … Майна Ріда, Міклухо-Маклая, Льюїса Стівенсона, Луї Буссенара, Рафаеля Сабатіні». Бо в деяких випадках Плутархом бути не соромно.         

Доктор Трепанатор

  • Анонімний

    Здорово! До цього можу додати лише три речі. Перша: книгу про Юлю видавництво "Фоліо" планує перевидавати з довоненнями щороку, а отже – в мене є постійна халтурка (саме так я визначаю для себе написання не дуже цікавих мені особисто книжок про політиків). Друга: видавництво "Фоліо", яке мені все це (і не тільки це) замовляє, багатопрофільне, тобто, видає багато книжок для асортименту. Якщо книгарням потрібен такий товар, як написані без жодної зацікавленості, з виразом страшенної нудьги біографічні книжко про політиків – книгарні будуть отримувати такий товар. Третє, головне – якщо українські читачі будуть свідомо ігнорувати книжки про політиків, політику в телевізорі і газетах, заб`ють болт на вибори і зроблять свій вибір на користь художньої літератури (детективів, трилерів, страшилок, мелодрам) – українські видавці перестануть таке видавати і замовляти мені як вітчизняному виробнику. Люди, не цікавтесь політикою – і все буде ОК!

  • Цікавий

    Андрію!

    Вас відгук дуже цікавий.

    Ви (ми), читачі майте совість і не читайте про політику. А я, письменник, совісті не маю і не збираюся.

    Звідки людям взяти совість і розум, якщо письменники від цих категорій відмовляються за гроші?

    Блядство це, шановний. Причому блядство в монастирі.

  • Анонімний

    О! Монастир, до речі, найбільш розпусна з усіх замкнутих систем. Образилися на правду, на те, що в мене вистачає нахабства сказати: люди, ви спочатку цікавитеся політикою замість того, аби просто не ходити на вибори і вимикати випуски иновин на політичній хроніці(як це роблю я), а потім скрегочете зубами: "а чому він на цьому піднімає маленькі гроші, а не кожен з нас, більш достойних?" тому, що нашесуспільство таке – з подвійними стандартами. принаймні, я хоч дулі в кишені не тримаю, а намагаюся робити те. що вмію – швидко і доступно писати. ви видавцю претензії висловлюйте. можу тільки повторитися: щойно громадяни перестануть цікавитися політикою, подібні книжки буде видавати фінінсово невигідно. написання і видання книжок – це бізнес. маленький, але бізнес. не любите бізнес? будь ласка, підривайте супермаркети, надсилайте в банківські установи конверти з білим порошком, розстріляйте з гранатометів бензозаправки. хочете ще? будь ласка: згадані вами книжки нічому вас не навчать, нічого корисного не додадуть до багажу вже придбаних знань. читайте худоню літературу, бажано – сучасну. особисто я читаю детективні та пригодницькі романи, контркультурну прозу, і з цього щасливий.

  • Цікавий

    А хто це образився? Я гроші на політиці не піднімаю ні маленькі ні великі. Моя оцінка стосується вашої моральної позиції, а не того, скільки ви заробляєте. Є бляді по 100 гривень і є по 1000 доларів. Але у них є спільна моральна позиція. Я не про бізнес, шановний. Я про мораль. Людина, яка твердить, що політика – це лайно, а сама пише панегірики політикам, є людиною двоєдушною і аморальною. Власне, про це і пісня.

    А що ви при цьому щасливий – так це не фокус. Більшість аморальних людей щасливі своєю аморальністю і виправдовують її. Однак це не міняє сутності. Блядство – воно і є блядство. Хоч в монастирі, хоч в літературі.

    Я не проти наявності блядєй. Я за їх чітке позначення – "тут можна поімєть за гроші". Щоб усі розуміли.

  • Анонімний

    Моя моральна позиція – класти на політиків. Це – позиція людини, громадянина. Позиція журналіста (бо ця книга – не художня література, а швидше журналістська компіляція): якщо є якась частина українців, яка цікавиться цим усім, і видавець хоче заплатити за це професійному автору – від грошей не відмовлятися і їх заробляти. Цікаво, якби я вивів у цій підбірці статей, яка називається книжкою, що головна героїня – дура, вас би це потішило? Задовльнило? Не побачивши там лайки, ви як людина, що звикла жити за подвійними стандартами, вирішили: це – панегірик. А це – ні таврування, ні звеличування. Просто викладена в хронологічному порядку інформація з Інтернету. Моєї власної оцінки там нема і не може бути, бо я, повторюся, політиків не люблю. А отже – не можу давати хоч якусь оцінку їхніх дій. Бо "придурок" – не оцінка. Тепер далі. Вас не влаштовує:

    – Сам видавничий проект;

    – Моя участь у ньому як некомпетентної через власну аполітичність людини ;

    – Моя позиція як автора-упорядника;

    – Моя цинічна життєва позиція професіонала своєї справи в принципі;

    – Те, що ви особисто провтикали, з подібного нічого не поімєлі, і вам навряд чи запропонують з огляду на ваш сумнівний професіоналізм і помітну заангажованість, у тому числі – політичну;

    – Інші причини.

    Про кого ви особисто радите запустити серію біографічних книжок в Україні? Про Поплавського чи Ахметова? Давайте, за чию скомпоновану з Інтернету біографію вам не буде соромно?

  • KTATAT

    андрій кокотюха – за його біографію… вам не буде соромно… Напишіть свою біографію. Цікаво…

  • Анонімний

    А ви знаєте – вже є! Книга називається "Любити живих", вийшла в 2004 році. Там, правда, не вся біографія від сотворіння світу, але це я сам і всі, хто читали, називають мемуарами, і це правильно. В продажу її вже нема, а в Інтернеті, здається,була. Частину своєї біографії я виклав у романі "Зоопарк або Діти до 16 років", ця книга ще доступна, є в продажу. Але ці та інші книжки – можна сказати, плід творчості. А те, про що згадано в цій статті і злобних коментах – лише робота, нецікава, але самоокупна. За свої мемуари, наприклад, я гонорару не отримав…

  • Цікавий

    А я чув, що ваша автобіографія – "Легенда про безголового"

  • Цікавий

    Оце зараз прочитав, що Посольство Росії платить 2.5 тисяч доларів російськомовним літераторам.
    http://vsiknygy.net.ua/index.php?module=news&…
    Так що вперед, Андрію! Бабло не пахне.

  • Анонімний

    На відміну від Цікавого я не боюся лише нюхати бабло,піднімати його, якщо воно погано лежить, але й називати всюди своє прізвище. Просто з коментаря про "Легенду про Безголового" я почав здогадуватися, з ким спілкуюся. Цікаво,за що платять російськомовним літераторам таку суму, скільки разів – за мову в принципі чи за кожну книжку рос.мовою окремо? Якщо за кожну окремо, то я сходжу 8 разів (у мене 8 російськомовних книжок з 20-ти з половиною), Андрій Курков може сходити 15 разів, Ірен Роздобудько – 10, і страшно сказати, скільки отримають від російського посольства Марина і Сергій Дяченки. Там же перепаде, очевидно, хорошим поетам Олександру Кабанову та Ігореві Кручику. Дякую за пораду: якщо українці не платять за свою мову, підемо до кацапів. До речі, Цікавий явно належить до тих поганих людей, які вперто і наполегливо шукають гірших від себе…