Україна – не Канада

Кольбер Ф., Нантель Ж., Білодо С., Річ Дж. Д. Маркетинг у сфері культури та мистецтв. – Л.: Кальварія, 2004. – 240 с.

Ця книга заслуговує на увагу з кількох причин. Насамперед, цілком новою для України є її тема – майстерність управління мистецькими організаціями (театр, музика, оперне чи балетне мистецтво, музеї, галереї, кіно, книговидавництво, ЗМІ та ін.), у той час, як на Заході арт‑менеджмент вже давно оформився в окрему сферу діяльності. Далі варто відзначити високий фаховий рівень видання: книга написана авторським колективом під керівництвом професора Ф. Кольбера, який уже понад 25 років працює у сфері арт‑менеджменту і є всесвітньо визнаним фахівцем.

 

Нарешті, і не в останню чергу, ваги цій публікації надає порівняна актуальність: перше видання – 1993 р., друге – 2000 р. Після першого виходу «Marketing Culture and the Arts» неодноразово перекладалася іншими мовами. Тепер завдяки Фонду «Відродження» та видавництву «Кальварія» маємо й український переклад.

 

Підручник, за словами автора, був написаний із метою задоволення потреби в підготовці професійних менеджерів мистецтв у Канаді; але пізніше було усвідомлене існування «глобальної потреби у високоякісному посібнику з мистецького маркетингу», результатом чого стало друге, доповнене й розширене, видання (переклад якого, власне, і маємо).

 

До переваг підручника можна зарахувати чітку структуру, систематизованість викладу, стислість та інформативність; пошукнеобхідної інформації полегшує наявність анотацій і висновків, сприйняття – схеми й графіки. Підручник охоплює питання від загальних засад маркетингу до особливостей побудови маркетингової стратегії підприємств культурної сфери (продукт, ринок, поведінка споживачів, сегментація, позиціонування, змінні ціни й місця, стратегії просування тощо).

 

Але є й певні вади, притаманні формату підручника. Передусім, це значна міра узагальненості, де глибиною викладу жертвується зради його охопності. Також формат підручника не передбачає дискусійності, тобто замість порівняння певних точок зору подається їх класифікація («підходи поділяються на…»).

 

Рішенням Вченої ради Київського національного університету театру кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карогокнигу було рекомендовано як підручник для студентів вищих навчальних закладів мистецької освіти. У свою чергу (звісно, у якості суб’єктивної думки), хотілося б порадити цю книгу всім, кого цікавить міжнародний досвід побудови стратегії діяльності підприємства культурної сфери, а також тим, хто воліє читати про мистецтво без відволікань на споконвічні етичні/ метафізичні питання «Чи продається справжнє мистецтво?», «Чи потребує митець просування?» тощо. Але, на жаль, книга мало допоможе практикам (передусім, через культурні, а також інші особливості ситуації в Україні – адже список «Україна – не…» можна продовжувати як завгодно довго), яким лишається хіба що «любити ризик і творити чудеса з крихітного бюджету».

 

Юлія Сахно