Для любителів віршів та котів

Томас Стернз Еліот. Котознавство від Старого Опосума. — К.: Грані-Т, 2008. – 56 с.

Що може розповісти опосум про котів?..

 

Передусім те, що коти бувають незвичайні. Наприклад, ось цей – худий, мов граблі, з подертим вухом та сумними очима – не просто дворовий задрипанець, а Ґус, театральний кіт – актор з великим минулим (так-так, це саме його колись забажав гладити актор під час однієї з постановок Шекспіра!). Або ось цей, рудий, – лежить собі спокійнісінько і абсолютно не звертає уваги на те, що ви вже п’ять хвилин його гукаєте; але варто лише вам узятися до справ – він тут-таки скочить вам на коліна й візьметься заважати. Але не треба сердитись, бо це – Рам Там Тагер, він завжди все робить навпаки.

 

Сусідять з Там Тагером невловимий Макавіті — кіт, який виходить сухим із будь-яких халеп; Скімблшенкс, залізничний кіт, без якого зі станції не відправляються потяги; колишній матрос кіт Морган; кіт-ілюзіоніст Мефістофель та ціла низка „котячих” образів, які інтригують соєю ексцентричністю. Кожен із них має власну віршовану історію, якою залюбки ділиться з читачами збірки „Котознавство від Старого Опосума”, та шикарний портрет, розміщений поруч із віршем.

 

Власне, відкриваючи „Котознавство від Старого Опосума”, перш за все роздивляєшся ілюстрації, а вже потім читаєш поезії. Художниця Ольга Кузнєцова потрудилась на славу – її котячі портрети у потішать не тільки любителів вусатих та смугастих, а й кожного, хто розгорне книгу.

 

А Старий Опосум, який розселив цих чудових створінь на сторінках книжки (супроводивши її інструкціями, як назвати кота та як слід до нього звертатися) – то не хто інший, як Нобелівський лауреат Томас Стернз Еліот. Стоп, скажете ви. Адже Еліот – зовсім не дитячий письменник. Він був ”дорослим” поетом (між іншим, протягом кількох десятиліть після вручення Нобелівської премії 1948 року вважався „найбільшим поетом англомовного світу”), літературним критиком, редактором, знаним інтелектуалом, але дитячим поетом – аж ніяк!

 

Звісно, ви маєте рацію. Але окрім цього, Еліот був іще й відомим дотепником, часом аж настільки в’їдливим, що на його жарти ображалися. За це його друг, поет Езра Паунд, якось порівняв Еліота з опосумом (з тим, який погано пахне). Так і з’явився псевдонім Старий Опосум, яким Еліот почав підписувати ті свої статті, які були аж надто в’їдливими. Книжка, у якій живуть наші нявчики, – один із найбільш вдалих жартів поета. Він дуже любив котів, і на дозвіллі, граючись, написав про них збірочку віршів. А поет Іван Андрусяк, переклавши книжку українською, дав можливість познайомитися з цими чудовими створіннями й українським читачам. І хай книжка вийшла у серії „Дитяча іронічна поезія”, і написана була для дітей, — все ж вона підходить читачам будь-якого віку, а надто любителям віршів та котів.

 

Що ж іще сказати про цю книжку, крім того, що її написав Старий Опосум?.. Хіба ще те, що саме ця збірка надихнула всесвітньо відомого композитора Ендрю Ллойда Вебера – автора знаменитих мюзиклів „Привид опери” та „Ісус Христос – суперзірка” – на створення чергового музичного шедевра під назвою „Кішки”. Хтозна, можливо, вас книжка теж на щось надихне? Бодай на те, щоб завести кота…

Тетяна Самчинська