Спогади колекціонера

Богдан Ханенко. Спогади колекціонера./Під.заг.редакцією В. І. Виноградової. – К.: «Дзеркало світу», 2009. – 160с.

Темно-синя обкладинка, ледь позначений тьмяним золотом орнамент, що скидається на багетну раму, — і жодних написів. За форматом книжка нагадує скромний діловий щоденник. Проте коли береш її до рук, проймаєшся трепетом, ніби торкаєшся до старовинної коштовності.

 

Київський музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків разом із меценатом, заступником голови правління асоціації “Берегиня” Максимом Поповим, у ювілейний для музею рік вшанували людину, життя якої і досі є взірцем подвижництва. Отже, до уваги читачів – записки Богдана Івановича Ханенка.

 

Свого часу радянська влада вилучила з назви музею імена засновників “ввиду полного отсутствия за Ханенко революционных заслуг, связанных так или иначе с идеей служения пролетарской культуре”. У той же час за нез’ясованих обставин безслідно зникли майже всі архіви. Втрачено і живописні портрети подружжя Ханенків.

 

На щастя, збереглися фотографії з тих портретів – вони вміщені у збірці. А епіграф з “Божественної комедії” Данте Аліг’єрі перейшов у спадок виданню з незавершеного рукопису Ханенка, в якому на прохання друзів викладена історія створення колекції світового мистецтва. Науковці обережно і шанобливо поставились до архівного документа, разом з тим адаптуючи для сучасного читача старовинні “яті” й інші граматичні відмінності. Майже сто років доступні лише окремим дослідникам, ці особисті свідчення набули тепер нового життя.

 

Зворушлива передмова, примітки й ґрунтовна стаття про непросту долю колекції, заповіданої Ханенком київській громаді, старовинні світлини, де зображено експонати, що згодом перейшли в інші музеї або були втрачені під час війни, — вся ця інформація не тільки розширює інформаційний обрій сучасної людини, але й зачіпає читачеве серце.

 

Безсумнівно, видання має й суттєву наукову вагу. Адже воно містить точні відомості про джерела мистецьких надходжень до зібрання колекціонера: аукціони Відня, Берліна, Варшави, Парижа, Риму, Флоренції, приватні колекції найвідоміших збирачів того часу тощо. А самі спогади, написані жваво і невимушено, знайомлять з цікавими історіями поповнення колекції унікальними творами світового мистецтва, так би мовити, „з перших вуст”.

 

“Спогади колекціонера” вже сьогодні є унікальним виданням. Передані до провідних бібліотек, примірники книги, безперечно, підтримають культуру нашого заполітизованого суспільства. Решта невеликого накладу продається в музеї серед сувенірних видань і репродукцій.

 

Тож відтепер найбільша радість Ханенка-колекціонера — представити іншим результат своїх тривалих пошуків — живе не тільки у стінах музею, а й на книжкових сторінках.

 

Ганна Козаченко, член правління Українського фонду культури