М’ясо та шашлик

Макаров Юрій. Культурний шар. – К.: «Факт». – 2003.

Гостросюжетна проза – дещо несподіваний злам творчої діяльності Юрія Макарова. Образ автора «Телеманії», телевізійного журналіста з багаторічним стажем, одного з офіційних облич телеканалу «1+1», здавалося б, передбачав дещо поважніші повороти сюжету, ніж заповнення лакун у розвитку україномовного детективу.

 

Власне, «Культурному шару» всього вистачає. Інтриги, більш-менш закрученого сюжету, звичайно ж, історії кохання, розкутих діалогів, а особливо – справжніх і вигаданих, як і належить пост-постмодерному тексту, цитат. Взагалі жанр детективу вже досить давно втратив свої розважальні якості, або ж навпаки, набув додаткових якостей інтелектуальної прози, про що красномовно свідчать твори У. Еко та А. Переса-Реверте. З цього погляду український інтелектуальний – ніша досить простора, а отже, з’ява в ній пана Макарова доволі вчасна.

 

У «Культурному шарі» є все необхідне будь-якому прошарку читачів, здатних осилити сучасний український детектив. Спогади про радянське минуле та уроки наукового атеїзму – для тих, чия молодість припала на часи СРСР. Вуличні бійки та вбивства на замовлення – для любителів кримінальних новин. Класична музика та музейна справа – для наукових співробітників. І для всіх – лірична історія кохання ідеальної пари: вродлива, але бідна музейна працівниця та немолодий, але напрочуд освічений бізнесмен. Історія Попелюшки ніколи не втратить актуальності, як і розповідь про боротьбу із злом заради торжества добра.

 

Інститут зловмисників у книзі пана Макарова також розвинений непогано. Це ті, хто здатен  заради особистої вигоди продати батьківщину першим-ліпшим покупцям. Це сенсеї бойових мистецтв, у минулому викладачі історії атеїзму. А ще – голомозі створіння з історичних наразі «бригад», майже повністю позбавлені людиноподібних рис. 

 

Усіх зловмисників головний герой по черзі лупцює, але не дуже сильно. Рівно настільки, щоб застрахуватися від подальших контактів. Також він знається на класичній музиці, літературі, правилах хорошого тону, що не заважає його комфортному перебуванню у будь-яких кримінальних контекстах. Одне слово, такий герой прикрасить своєю особою будь-яку:
а) комп’ютерну гру; б) телесеріал; в) детектив з елементами екшену. Єдине, чого йому бракує, – оригінальність.

 

Намагаючись зібрати докупи в одній книзі актуальність, сучасність, щонайкращі масові штапми,  автор спокійно перехрещує межі простору та часу, виводячи в єдиному сюжеті героїв часів перебудови типу «бригади» та врівноважених сучасних бізнесменів. Відверто кажучи, колекція типів у творі пана Макарова нагадує музей, де невимушено експонується динозавр, що вправно керує моторолером. Проте, ніде правди діти, це ефективний спосіб зробити сюжет динамічнішим. Адже коли йдеться про гостросюжетне чтиво – стилістична єдність, теоретично, ні до чого.
У цій книзі акуратно, як шматочки м’яса в шашлику, нанизано максимальну кількість абсолютно кітчових сюжетиків, які всі разом мусять справити враження вправно побудованого детективу. І що ж тут заперечиш: літератор має повне право формувати у своїх читачів хороший смак до розважального жанру.

 

 

 

Богдана Козаченко