Музей одного кохання

Орхан Памук. Музей невинності / Пер. з тур. О.Б. Кульчинського та Г.В. Рог. – Харків: Фоліо, 2009. – 670 с.

«Музей невинності» Нобелівського лауреата Орхана Памука — історія дуже незвичної любові. Незвичної навіть за сучасними мірками, коли канони моралі дедалі слабшають, а преса полює на надзвичайні сюжети, байдуже — романтичні чи жахливі. Тож якби історія головного героя, який присвятив ціле життя колекціонуванню речей, пов’язаних із коханою, потрапила до сучасних газет, вона би викликала бурхливу і неоднозначну реакцію.

 

Якщо спрощено, «Музей невинності» — це історія про ті обставини, які стають на заваді коханню бідної дівчини і багатого чоловіка. Та Памук не пише сюжетів для мильних опер, а відтак на перший план в оповіді виходять естетична та тілесна сторони кохання.

 

Кемаль із маніакальною впертістю збирає речі, які мають стосунок до його коханої Фюсун, аж до 4213 недопалків — вони заміняють йому відчуття близькості з обраницею, заспокоюють серце і допомагають пережити приємні відчуття знову і знову. Згодом речі починають експонувати у музеї, а історія цього незвичайного кохання перетворюється на роман.

 

Саме завдяки своїй пристрасті до речей і відчуттів Кемаль відчуває щастя більшу частину свого життя, попри те, що через соціальні та інші перешкоди проводить із коханою дуже мало часу, і зрештою – втрачає її. В цій книзі, наприклад, татові кімнатні капці пробуджують смуток, а старий годинник із фігуркою балерини пахне рукою людини, що часто його накручувала. Речі відданіші за людей — доходить висновку Кемаль — адже вони зберігають відчуття причетності до певної ситуації навіть тоді, коли людина-партнер по ситуації перестає її відтворювати. Для того, хто інакше сприймає світ, все це може видатися у найліпшому разі дивацтвом — втім, дехто з нас все ж відчуває життя надто фізично.

 

«Музей невинності» — дуже чуттєва книга. Це роман про запахи, дотики, смаки, тепло і холод, про зупинені в часі для відтворення відчуття. Цим книга і відрізняється від звичайних „сюжетних” історій любові.

 

Це також і книга про роман із часом. Закоханий Кемаль вміє бачити своє життя водночас і зсередини, і ніби збоку; події для нього відбуваються і «зараз», і одночасно в минулому. Час у «Музеї невинності» і йде, і стоїть на місці. Щастя, котре триває кілька секунд, дає відчуття своєї нескінченності протягом годин і років. Саме тому Кемаль пам’ятає не лише емоції та обставини, які стосуються кожної речі, що належить Фюсун, а й дату, коли предмет потрапив до його колекції — і фіксує це у музейній картотеці.

 

Чи багато хто із нас може похвалитися тим, що так чітко тримає у пам’яті своє життя? Чи багато хто із нас сприймає життя повноцінно, цікавлячись не найочевиднішими його сторонами, а шукаючи способи побачити зовнішній ефект від своїх почуттів, від свого існування у світі? Герой книги, вочевидь, вважає таке сприйняття даром; цікаво, чи хтось інший міг би назвати це прокляттям?

 

Ганна Гриценко

Придбати книгу Орхана Памука «Музей невинностіІ» в інтернет-магазині ВсіКниги.