БЕЗДОГАННИЙ

Григорій Кочур. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв’ю. – К: Смолоскип, 2008. – Т. 1 і Т. 2. – 612 + 560 с.

До 100-річчя від дня народження Григорія Кочура (1908-1994), видатного перекладача, літературознавця та поета, торік було зроблено два вагомі видання: “Український письменник” випустив “Третє відлуння”, а “Смолоскип” – добірку Кочурових літературознавчих праць. І якщо корпус поетичних перекладів Майстра виходить, на щастя, уже не вперше, то його науковий доробок під однією обкладинкою раніше не впорядковувався. “Розпорошені по різних першоджерелах в Україні й поза нею та нещодавно знайдені в різних архівах” (з анотації) матеріали були, зрозуміло, малодоступні фахівцям і просто шанувальникам таланту Григорія Кочура.

 

Високу якість смолоскипівському виданню гарантує склад редколегії. Це знані науковці А. Кочур, І. Дзюба, Р. Зорівчак (бібліографія її сумлінної передмови нараховує аж 105 позицій!), М. Стріха (автор приміток), М. Новикова та інші.

 

Матеріали подано у п’яти розділах: І. “Загальні праці з історії українського художнього перекладу, літературознавства та мистецтвознавства. Енциклопедія”, ІІ. “Шевченкіана. Українська література іноземними мовами”, ІІІ. “Українська школа перекладацтва. Літературні портрети українських письменників та перекладачів. Спогади” (т. 1); ІV. “Світова література в українських перекладах. Літературні портрети зарубіжних авторів. Рецензії, вступні статті”, V. “Інтерв’ю” (т. 2). Інформативна насиченість розвідок неоднорідна, проте публікація з претензією на академічність повинна, звісно, містити все. Тож і маємо разом із класичними історико-літературними роботами “Пятдесят лет украинского перевода”, “Шекспир на Украине”, “Данте в украинской литературе” (хай не дивується читач із їхньої російськомовності – того вимагала історична ситуація) майже мовознавчу “Клопоти з випадними голосними” (актуальну й нині, бо геть не вживаються правильні форми чеських прізвищ у непрямих відмінках: Гашка, Гашкові, Гашком…).

 

Особливу цінність двохтомника становлять ніде раніше не друковані внутрішні видавничі рецензії на добре відомі справжнім бібліофілам видання (наприклад, серії “Перлини світової лірики”). Двом із них, “Поезії Р. Альберті в перекладі В. Харитонова” та “Рецензія на переклади Степана Пінчука з Віктора Гюго”, доречніше було б міститися у ІІІ розділі про українську школу перекладацтва – вони варті того не менше, ніж заувага на чверть сторінки про угорську перекладачку та літературознавця Шару Каріг.

 

Як відомо, Григорій Порфирович провадив інтенсивне листування. Чудовим доповненням до ошатного (видавці постаралися дотриматися Кочурових вимог до подібних видань) двотомовика міг би бути епістолярій Метра, виданий на такому ж високому рівні… Будемо сподіватися, що спадщина наших перекладачів найближчим часом побачить світ і потішить тих, кому небайдужа література. Адже: “Ми бо (не віриш?) в мистецтві перекладу перші на світі. / Рильський і Кочур, і Зеров, і Клен, і Лукаш бездоганні”, – так писав поет Ігор Качуровський. Як із цим не погодитись?!

 

Сергій Несененко