Про минуле ми знаємо те, що хочемо знати

Петро Кралюк. Новий апокриф. – Рівне: Видавництво Острозької академії, 2008. – 278 с.

 

 Як Петро Кралюк зізнався в одному зі своїх інтерв’ю, літературна діяльність дослідника – тільки додаток до основної діяльності, наукової. Справді, здається, ніби художню форму автор використовує головним чином для висловлення власного розуміння історії, що не вкладається за формою, змістом чи методологією в раціональні рамки наукового дослідження.

 

 

У «Новому апокрифі» Петро Кралюк представив увазі читача дві повісті й, відповідно, двох «людей бароко» – Мелетія Смотрицького та Касіяна Саковича. Письменник використовує форму «тексту в тексті», майстерно переплітаючи історичну сюжетну лінію з сьогоденням.

 

Відтак, історичні персонажі діють нарівні із сучасниками автора. Оповідач – ерудит, зацікавлений історією, захоплений старовиною – виявляє певну деталь, несправедливо пропущену в усталеному каноні (скажімо, невідомий твір Мелетія Смотрицького), і вирушає на «місце подій», подорожує просторами, пов’язаними із життям і творчістю своїх «підозрюваних». Під час подорожі оповідачеві відкриваються картини минулого, а читачеві – внутрішній бік історії: виявляється, портрети зі сторінок шкільних підручників також мали приватне життя!

 

Методологія Петра Кралюка провокує читача замислитися над проблематикою історичного минулого. Як говорить один з персонажів Петра Кралюка: «Про минуле ми знаємо те, що хочемо знати». Фактично,  автор намагається відчути своїх персонажів, відчути минуле. Автор відтворює думки й почуття людей, з якими його розділяють у часі цілі століття. Письменник спирається на енергетику місця як на один із чинників, що впливають на творчу особистість. Таким чином, «Новий апокриф» Кралюка – немов своєрідний культурологічний путівник, дорожні записки інтелектуала, перемежовані картинами старовини. І хоча стиль автора легкий для сприйняття, а кожен з двох творів містить детальний глосарій та примітки з інформацією про згадані в тексті персоналії, тематика його текстів далека від популярності у широких читацьких колах.

 

Для зацікавленого читача книжка стане поштовхом до власних наукових пошуків, адже концентрована інтертекстуальність творів Кралюка змушує звертатися до першоджерел – чи то історичних праць, чи художніх текстів. Однак Петро Кралюк подбав і про сюжетні лінії творів, тому цілком можливо прочитати твори «Нового апокрифа» як легкі містично-детективні історії, не заглиблюючись ув ідейні шари.

 

 

Зрештою, книжка надзвичайно цікава як приклад глибокого опрацювання матеріалу, і як один із можливих способів зробити історичну науку цікавою. Я би навіть не побоялася порівняти цю книжку з «Іменем рози» Умберто Еко – надзвичайно захопливим детективом і водночас текстом, що сповнений різноманітних загравань із читачем, алюзій і цитат із інших текстів, без упізнавання яких текст втрачає щось дуже важливе.

Тетяна Таланова