Аліса для дорослих

Льюїс Керролл. Аліса в Дивокраї / Пер. з англ. В. Наріжної; іл. Є. Гапчинської; худож.-оформлювач С. Правдюк. – Х.: Фоліо, 2008. – 138 с. – (Дитячий світ)

«Це не Аліса!» – палко вигукнете ви, вперше кинувши оком на обкладинку нового видання керроллівського бестселера. Справді, це не Аліса, це, як величезним кеглем значиться на книжці, «намалювала Євгенія Гапчинська» – улюблена багатьма популярна художниця, яка малює пухкеньких щасливих малючків із рожевими щічками і такими ж рожевими носиками.

 

           

Є спокуса доволі в’їдливо зауважити, що і книжка була зроблена саме для того, щоби подати ілюстрації цієї самої Гапчинської, і таким чином продати як не текст, який у багатьох удома є в кількох перекладах-варіантах, то хоча б «приватну виставку» модної малярки. Однак виявляється, що ні.

 

Адже разом із ілюстраціями фонд світової літератури поповнився і черговим перекладом класичного тексту, цього разу – авторства досвідченої перекладачки Вікторії Наріжної. Щиро кажучи, переклад Валентина Корнієнка, яким може похвалитися «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», мені видається ліпшим для дитячої авдиторії: там і мовні ігри Керролла адаптовані для українськомовного читача, та й текст, сказати б, «художніший», не такий дослівний, як у Наріжної. Візьмімо, наприклад, випадок із грою, яку затіяла пташка Додо для того, щоб усі швиденько висохли. У Керролла вона має назву caucusrace, і Наріжна дослівно-адекватно перекладає як «партійні перегони», акцентуючи на «політичній іронії». Натомість Корнієнко дещо втрачає із саркастичним моментом, однак робить текст зрозумілішим для дітей, перекладаючи як звичайнісіньке «гасай-коло». Не зовсім вдалися в новому перекладі й вірші, ба навіть із мовною грою «cats – bats» (коти – кажани) „фоліовська” «Аліса» багато втратила поряд із „абабівською”. В оригіналі звучить як «Do cats eat bats? Do bats eat cats?» У Корнієнка кажани стають кротами, але гра слів зберігається: «Чи їдять коти кротів? Чи їдять кроти котів?», тоді як у Наріжної надто переобтяжено (важко уявити, як могла Аліса примовляти ці слова, швидко падаючи «униз і вглиб кролячою норою»): «Чи смакують кішкам блішки? Чи смакують блішкам кішки?» Упевнена, для читача «молодшого шкільного віку» більш прийнятним буде саме варіант із котами-кротами.

         

Утім, переклад Вікторії Наріжної більше прийдеться до смаку вже дорослому читачеві (та й – сказати чесно – ілюстрації також), який зуміє оцінити і тонкощі перекладацької майстерності, і складну мовну гру Льюїса Керрола. Тож великим плюсом цієї книжки є насамперед оця «автентика» тексту – «Аліса в Дивокраї» (до речі, саме ця назва звучить природніше, адже в оригіналі – «Alice In Wonderland»), на відміну від Корнієнкової «Аліси в Країні Див», усе ж лишається керролівською, дорослою книжкою, що тільки маскується під дитячу літературу.

Христя Нечитайко