Куртуазне кохання і мертві класики

Андрій Любка. Тероризм: Навчальний посібник: вибрані поезії. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 104 с.

 «Ліричний суб’єкт Андрія Любки – самозакохане чмо», – подумала б пані професорка із феміністичними схильностями. А натовпи юних цінительок молодої чоловічої поезії грудьми кинулися б захищати: мовляв, неправда, Любка – тонкий лірик, він уміє КОХАТИ! Він такі вірші про любов пише! Натомість юні цінителі чоловічої поезії сказали б, що від «Тероризму» «віє Жаданом»… І кому тут повірити, якщо всі по-своєму кажуть правду?

 

«Тероризм» – написано на обкладинці – це «навчальний посібник». У вас не виникає питання: із чого? Із поетичної творчості? Навряд. В Аристотеля й Буало я читав значно корисніші речі, не згадуючи вже про Верлена і мого любого футуриста Йогансена. Зрештою, я зрозумів. Це навчальний посібник із того, як вижити молодому поетові, нещасній істоті, яка перманентно закохується в Жінку, і щоразу вірить, що це кохання щире, істинне й майже вічне – допоки не буде написано вірш…

 

Можливо, це посібник із того, як віршами закохувати в себе дівчат – тонких істот, що, як відомо, люблять вухами. І Андрій Любка, знаєте, вміє, і йому – вірю – вповні воздається (не дарма ж він – Любка!). Ліричний персонаж Любки кохає, кохає, і кохає, і ще раз кохає. І хоч би як він не хоче скидатися на «міцного горішка», такого собі спітнілого й зарослого мускулястого чоловічиська, раз по раз вживаючи матюки, згадуючи алкогольне минуле-теперішнє, випадкові й невипадкові сексуальні пригоди, він однаково повертається до своєї Музи, якоїсь чистої і світлої Беатріче. І – чудно – поряд із нею він стає і Данте, і середньовічним рицарем, що служить своїй дамі згідно із законами куртуазної любові. Отакий він, герой-полюбовник Любки.

 

Тільки-от погортавши цей посібник із куртуазного кохання, я подумав, що «спітнілим і волохатим» чоловікам нічого буде робити в «Тероризмі», що я помилився книжкою, адже тут все про любов, та й про любов. Аж тут натрапив на пречудесний вірш «Пиво» на с.26 – і закохався. Ось виписав собі: «коли ми з хлопцями буваємо на пиві / коли повз нас проносяться дівки / і ми такі усміхнені й сяйливі / спинися мить прекрасна ти». Так просто і влучно про чоловічу дружбу, і головне – інтертекстуально. А дотепного цитування в Любки – неміряно! Знаєте, хоч би як поети хотіли переконати нас, буцімто вони ненавидять мертвих класиків і хрестоматійну класику всією своєю поетичною душею, Любка цю тезу прекрасно спростовує. Він без докорів сумління перебуває в компанії з Тичиною і Рильським, Шевою, цитує багатьох інших живих і мертвих нині класиків. І в ужгородського донжуана це виходить якось ненав’язливо і з гумором, слід відзначити. І тонко. Хоча шкільні хрестоматії, як слушно зауважує Андрій, «досі хрінові».

 

 

І хоча в «навчальному посібникові», попри його претензійну назву, є багато чого якраз «учнівського», є відверто сирі речі, є помітно «жаданівські» вірші, є трохи показухи й дещиця не вичитаних коректором помилок, попри все це, я для себе вибрав дуже хороші, справді поетичні речі. Один із таких віршів – «Ісус, Еврідіка, Орфей». На цьому ставлю крапку, щоб – не доведи Господи – не перехвалити, бо, щиро кажучи, професорка з феміністичними схильностями понад усіх має рацію.

Антось Вір