Рукавичка по-кожухівськи, або Киянинові-початківцю присвячено!

Денис Кожухов. Гумовий Київ рожевих мрій. – К.: Дуліби, 2008. – 228 с.

 

«Гумовий Київ рожевих мрій» – так названо яскраву книжечку письменника-кондитера-будівельника Дениса Кожухова із серії «для дамської сумочки». Назва досить прозора, та й сюжет не новий. Метафора «гумовий» зрозуміла кожному: на думку одразу спадає паралель із казкою «Рукавичка»: скільки не пхай, а місце всім знайдеться.

 

Рукавичкою в цьому випадку є Київ, тільки заходять у неї не звірі, а «рожеві мрії» провінціалів, які вкрай хочуть вирватися зі своєї банальної периферійної твані, від випарів якої важко дихати. Чомусь їм усім здається, що в столиці, де в повітрі сотні децибел шумів, сотні тонн отруйних викидів промислових підприємств, дихається вільніше.

 

Але парадокс у тому, що часто вони мають рацію, бо крім всього вищезазначеного, у Києві є ціла купа можливостей – просто хапай і використовуй! Головний герой роману, Тарас, намагається скористатися шансом, який посилає йому доля. Звісно, не кожен шанс веде до здійснення рожевої мрії, однак вдача молодого хлопця та настирливий характер дозволяють сприймати все, що відбувається, просто як шлях «ув обхід» до тієї самої, можливо, не такої вже й рожевої мрії. А як може бути інакше, якщо ти молодий, талановитий і закоханий до безтями в музику хлопака! А саме таким є Тарас, кондитер із невеличкого містечка, якому набридла повільна хода життя й неможливість реалізувати свій музичний талант. Про історію успіхів-неуспіхів провінціала пропонуємо читачеві дізнатися самостійно, тим паче, що на шляху до розв΄язки він зможе знайти ще дуже багато цікавого для себе.

 

Гумору закортіло – будь ласка. Бо без нього не можна описати життя в київській комуналці. Одного сусіда прозвали Скунс, іншого називають Вітем. Влучно автор змальовує сцену вранішньої «посадки» в трамвай, коли бабуськи-дідуськи «немов пірати карибського моря, збираються брати на абордаж черговий трамвай». Ну і, звісно, з кого ж сміятися, як не з наших політиків і передвиборчої кампанії. Так, із легкої руки Кожухова з΄являється партія «Крючки», «Літвільни», блок «Попенка і Дрища», політична партія, назва якої складається з трьох літер і т. д.

 

А філософія? Куди ж без неї. Паралельною сюжетною лінією йде розповідь про «засідання» в радянській комуналці людських Якостей: красунчика Оптимізма, Сумнісінької Зажури, Мудрості в образі дідуся й Віри Надіївни Любови. Це панство вирішує проблеми людського буття, намагається дати відповідь на вічні питання, з΄ясувати роль кожної якості в житті. Місцями форма викладу їхньої розмови схожа на притчу, і це робить оповідь глибшою, дає можливість любителям різних «мудрощів» додати до своєї колекції ще одну.

 

Правдивості й життєвості в романі також достатньо. Його навіть можна використовувати як посібник із працевлаштування у великому місті, розібратися в принадах і вадах таких посад, як продавець, консультант, офіціант, промоутер тощо. Зрештою (і це, безперечно, плюс), багато місця книжка не займатиме, а в потрібний момент підніме настрій, налаштує на лірично-мрійливу хвилю, змусить задуматися над власним життям і переконає читача, що Київ – таки гумовий, а мріяти ще ніхто ніколи не забороняв.

Юлія Філь