Рондо Смерті

Настя Байдаченко. Данс макабр. Танок смерті. – К.: Факт, 2005. – 144 с.




Змучена жінка у брунатно-золотавій сукні з’являється на вулицях посірілого сутінкового Парижа. Разом із нею у середньовічне місто приходить чума. Налякані смертю парижани у відчаї починають останній гріховний танок спокус і бажань. Так-так, той самий бенкет під час чуми став темою роману «Данс макабр» – другої книжки Анастасії Байдаченко, смолоскипівської лауреатки 2003 року (за повість  «День перед вічністю»).

 

 

Середньовічні ілюстровані поеми «данс макабр» традиційно зображали прихід смерті до людей, позначених відповідно до своєї соціальної ролі. Папа, Імператор, Міщанин, Писар, Дитина – усі, від найвищого до найнижчого, ставали жертвами «посланця». Страх перед невідворотністю смерті, що втягує у свій нестримний танок невинні та грішні душі, і чітка ієрархія, яка має силу і по той бік (не)буття, – кореневі категорії літератури Танка смерті. Макабричний роман Насті Байдаченко чітко відтворює цю літературну традицію (недарма у всіх біографічних довідках про молоду авторку акцентується її сталий інтерес до культури та історії Середньовіччя). Проте цікавою у творі є передусім інтерпретація у строгій готичній формі свідомості людини початку ІІІ тисячоліття.

 

 

Власне, форма роману визначає і його зміст. Перед нами класичне рондо, де в круговерті життєвих/передсмертних пригод персонажів (чиїми іменами, до речі, позначені назви новел, із яких складається роман, – «Повія», «Відьма», «Дитя», «Дама» тощо) виявлено саму суть життя і смерті як нерозривної єдності. Священик підхопив пошесть від повії. У його порочних обіймах шукала розради придворна да-ма – і теж померла від чуми, перед тим заразивши малого дофіна, знавіснілого від самотності. Одержима абатиса вбила дівчину, звинувачену у смерті коханця (який є водночас її кузеном і спільником у подвійному вбивстві). Проте і черниця згодом теж стала жертвою помсти: так місцева відьма розплатилася за смерть своєї дитини, але й сама мусила загинути на вогнищі. З таких ланцюжків, чи то пак – концентричних кіл, утворено сюжет роману Байдаченко.     

Найочевиднішим знаком нового часу в «Танку смерті» є послідовне руйнування суспільних ієрархій: персонажі, розташовані у чіткій бінарній опозиції «грішний – праведний», втрачають свій первинний розподіл, а згодом кожен із них перетворюється на свою протилежність.

 

 

Проте важливо відзначити, що саме руйнація бінарного світосприйняття (а радше – його обертання) в художньому світі роману є причиною по-всякчасного торжества Смерті. Коли священик перешкоджає спасінню стражденної душі, монахиня вбиває, а єдиною праведною є відьма, коли знищують людей задля розваги, а кохають через помсту – суспільство потребує очищення. Тоді смерть є спасінням: тільки вона здатна відновити рівновагу у збоченому світі… Але й сама Смерть виявляться «зараженою» людськими гріхами і потребує очищення. Коло замкнулося. І тут стає зрозумілою домінуюча роль другорядного на перший погляд персонажа – Поета, який гине, заворожений красою мертвої жінки. Смерть – явище самодостатнє (тому так самотньо кружляє у фіналі роману брунатно-золотава постать), а надії на порятунок через очищення  – марні.

 

Ганна Улюра