У війни багато облич

Cергій Батурин. OST. ─ Л.: Кальварія, 2005. ─ 152с.


Війна – іменник першої відміни жіночого роду, складається із п’яти звуків: двох голосних та трьох приголосних, наголос падає на останній склад. Кажуть, що у війни нежіноче обличчя. На мій же погляд, у війни взагалі його немає – тільки криваве місиво замість мармизи. Але Сергій Батурин стверджує протилежне…

 

І якщо повірити йому, й уважніше придивитись до війни, зображеної у романі «OST», можна побачити кілька облич. Серед гуркоту снарядів, торохтіння кістлявої смерті, зойків поранених, стогонів принижених полонених можна угледіти й кохання, і секс, і зраду, а подекуди навіть відчути між рядків «OSTу» вогке фройдівське дихання. Вдумайтеся у підтекст снів, які бачать персонажі роману: головній героїні сниться німецький фюрер юним художником, що малює метеликів, якому у свою чергу бачиться у снах дівчина, дуже схожа на головну героїню.

 

Його (роману) назва ─ «OST» походить від короткого слова на нашивці, якою було помічено робочий одяг усіх полонених із СРСР, так званих – «східних працівників із Радянського Союзу». Нашивки з позначкою «Р» на одязі носили поляки, нашивку з шестикутною зіркою – євреї.

 

На основі реальних доль українців, яких було взято у полон і вивезено під час другої світової війни до Німеччини на примусову працю, письменник створив роман. Дехто з героїв вижив, незважаючи на важку працю на нацистських підприємствах та голодні й холодні будні, в умовах постійної зневаги та знущань від оточуючих «наці». А дехто навіть наважився повернутися додому в Україну, де, як з’ясувалося пізніше, на них особливо не чекали. Жахливо, але на той час у ОСТарбайтерів не було жодного прийнятного вибору на майбутнє: чи залишатися у чужій Німеччині, чи повертатися додому в Україну, з якої товариш Сталін швиденько зашле до Сибіру, чинячи “по справедливості” із полоненими німецьких трудових загонів: на фашистів працювали, тепер попрацюйте на совєтскій народ. Роман включає в себе дві частини, кожна з яких прикрашена вдало підібраними епіграфами з Біблії. Так рядок: «Якщо Господь не вбереже міста, даремно пильнує страж» (Пс. 126:1), – є епіграфом до першої частини, яка охоплює останні передвоєнні дні та загарбання фашистами Києва. Друга ж ─ під епіграфом “Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть утішені” (Матв. 5:4) ─ оповідає про українку Марічку. Вона протягом твору виявляє себе жінкою, яку можна фізично замордувати, але зламати духовно – ні.

 

Автор визначає твір не як документальний, а як літературно-художній, але характери дійових осіб прописані досить нечітко. Загальний страх перед війною «затінює» усі емоції персонажів, тому кожне обличчя стає нібито віддзеркаленням мармизи війни. А все ж “OST” ─ далеко не традиційний представник соцреалістичного напряму “про війну”. Це роман сучасний, написаний живою мовою, із застосуванням сучасних літературних прийомів.

 

 

Татаренко Іра