Welcome to реаліті-шоу

Марина Левицька. Два фургони: Роман / Пер. з англ. Світлани Пиркало. – К.: Факт, 2008. – 424 с.

«Не ходіть, малята, в Африку гуляти!» – писав Корній Чуковський у казці про страшного Бармалея. Писав і, певно, навіть не здогадувався, що на місце Африки можна поставити й багато інших країн (наприклад, Англію), куди простим смертним людям ой як небезпечно прямувати в пошуках щастя і грошей, адже там є свої «акули», «горили» й «крокодили». І навіть «бармалей» там є. А хіба не можна так назвати бридкого, просмерділого цигарками й випивкою чоловіка, який по всій Англії ганяється за бідолашною дівчиною, жадаючи «крутити шур-мур з малою квєткою»?..

У новій книзі Марини Левицької, номінантки на престижну премію „Оранж”  (за дебютний роман «Коротка історія тракторів по-українськи»), вистачає всього. У «Двох фургонах»  є стрілянина, втечі, переслідування, обман і підступництво, зрада і страх, милосердя й любов, дружба й допомога. Історія про людей, які вирушили до чужої країни, прагнучи заробити грошенят, побачити інше, таке красиве й вишукане життя, а можливо, й знайти свою долю, своє кохання. Бо ж у підручниках, за допомогою яких можна вивчити англійську й дізнатися щось про Англію, все так гарно намальовано: милі фермерські будиночки, сімейні церемонії чаювання, елегантний містер Браун – джентльмен у капелюсі-казанку, такий бравий і романтичний на вигляд, що про нього можна тільки й мріяти. Саме так думала українська дівчина Ірина, коли їхала до Англії на роботу збиральниці полуниць. Саме так думали й ті, з ким вона там познайомилася: молодий українець Андрій, польки Йола та Марта, юний чорношкірий хлопчина з Африки, дві китаянки…

 

Їхнє помешкання – чоловічий і жіночий фургони посеред полуничного поля, – очевидно, символізують становище заробітчан на чужині: ні те ні се – ні автомобіль, ні будинок; хиткий і обідраний тимчасовий прихисток, який стоїть у певному місці задля певної мети, проте легко може перетворитися на транспорт для мандрівки всією Англією. Несподіваний поворот життя – і ось люди, які ще й не встигли як слід звикнути одне до одного, вже шукають іншої роботи, кидаються на фальшиві обіцянки та пропозиції, розлучаються, сумують одне за одним, знову зустрічаються, врешті-решт, мріють про повернення додому. Бо хай яке солодке повітря в Англії, але на батьківщині воно таки солодше.
Книга дещо нагадує таке собі реаліті-шоу: в умовах перебування в чужій країні, посеред хаосу та незнання того, що буде завтра, викривається глибина людських характерів і почуттів, трапляються страшні, а подекуди комічні ситуації. Ми спостерігаємо за розвитком подій ніби за допомогою прихованих камер, розкиданих по Англії. До того ж оповідь ведеться не від імені одного персонажа: свої думки та спостереження стосовно всього, що відбувається, висловлюють, ніби учасники телевізійних реаліті-шоу перед камерами, то Ірина, то Андрій, то Йола, то навіть пес-приблуда, вчинки якого іноді допомагають вирішувати проблеми героїв книги.

 

Роман читається дуже легко, очевидно, через надзвичайно майстерний переклад Світлани Пиркало. Пірнувши в текст, ми глибоко відчуваємо запахи, звуки, вловлюємо манеру поведінки й мови персонажів. І, звісно, як істинно зацікавлені спостерігачі, вболіваємо, хвилюємося, з трепетом перегортаємо кожну сторінку, сподіваючись побачити нарешті момент, коли останній герой, перемігши всіх «бармалеїв» і «крокодилів», щасливо повертається додому.

Жанна Левицька