Казкове чтиво

Соколян Марина. Балада для Кривої Варги. – К.: Нора-Друк, 2005. – 160 с.

Кажуть, що хороший письменник – це той, хто вміє створити у читача ілюзію сну наяву. Надати тексту іншого, несловесного виміру, коли ти стаєш героєм і негідником  одночасно, переживаючи їхні біль і щастя, наче власні. Марині Соколян, як на мене, це вдалося. Повість „Балада для Кривої Варги” – сучасна казка для дорослих.

 

Перегорнувши третю-четверту сторінку „аналітичного мюзикла” (за визначенням автора) і поринувши з головою до світу вишуканої фантазії, вам уже буде не до текстового аналізу. Здавалося б, класичний сюжет, в основі якого лежить любовний трикутник, на тлі гірських пейзажів, із доданням сільських забобонів і легенд. Паралельно до цього – напівнаукова, напівдетективна розмова провідного журналіста модного тижневика з „надновою зіркою наукової думки”, яка відбувається десь у місті. Плюс психоаналітичні самокопання головної героїні Лади в спогадах про її матір й затертий в інтернаціональних казках типовий образ відьми: „Чорні вогники очей на старечому обличчі, сиве розпущене волосся, темна сорочка до п’ят, намисто з кісточок та пір’я”.

 

Але вся текстова фактура прошита бісером поетичних рядків, стилізованих під фольклор. Вірші настільки органічно зливаються з казковим сюжетом, що надають особливого ритму прозовій субстанції, перетворюючи повість на баладу. Тужливу й шалену, ніжну та жорстоку. Ненав’язливе нагадування дорослим читачам про дитячі істини. Марина Соколян веде мову дуже суб’єктивно, а значить, максимально точно: „Чому, коли ти намагаєшся звабити жінку, ти брешеш їй? Бо правда, тобто життя, нікого не зваблює”.

 

Майстерне володіння словом робить досить банальне чтиво захоплюючим, свіжим продуктом, художня якість якого здатна задовольнити читацькі запити підлітка, домогосподарки чи бібліотекаря. Читання „Балади для Кривої Варги” на ніч, швидше за все, позбавить вас неприємних вражень та емоцій, що реп’яхами почіплялися на душу за день.

 

Для читачів, які захочуть насолодитися високим класом словесної гри Марини Соколян, раджу звернути увагу родзинку книги – містично-сатиричну п’єсу „Душогуби і Дух капіталізму”. Велика порція справжньої естетичної насолоди без консервантів і барвників вам гарантована. Серед рядків книги можна відшукати репліки навіть на злобу дня. На зразок: „…у влади є інша сторона – маючи владу, скоро починаєш зловживати нею, а потому влада вичерпується, як вода зі старої криниці. І що тоді? Лише брязкіт коновки об суху землю”.

 

Тексти Марини Соколян, як і будь-які високохудожні твори, мають універсальні властивості. Для когось вони стануть заспокійливим засобом, втечею від дійсності, для когось – інформацією для роздумів, поштовхом, який змінить життя на краще. Наче зілля Кривої Варги.

 

 

Артем Антонюк