Чия рука третя?

Наталя Пасічник. Гра в три руки: Поезії. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 48 с.

Збірка поезій Наталі Пасічник “Гра в три руки” – третя в доробку поетеси. Спочатку в лавреатки видавництва “Смолоскип” та конкурсу “Гранослов” були самвидавська «Елегія печалі» (2002) та «Портрети доби Ренесансу» (2006).


Ініціатором, редактором та автором передмови цього видання є поет Роман Скиба, що вважає поезію Наталі лаконічною за формою, глибокою за змістом, і бачить її (поезії) витоки у творчості скальдів та менестрелів. Ну, до скальдів та менестрелів ми ще повернемось, а поки пошукаємо ці самі витоки десь ближче.

Аби зрозуміти, звідки народжуються вірші Наталі Пасічник, до них треба призвичаїтись, уважно вчитатися: «Кожен може дізнатись як багато важить слава / і як мало любові знаходиш під нігтями тих / хто обіцяв написати / салют». Враження від її коротких і довгих рядків, часто-густо схвильованих, перерваних, ніби задиханих строф приголомшує: «Відстань між нами – / відрізок від ліктя до пальців / проміжок часу тривання осіннього шалу / спробуй впіймай цю найтоншу радіохвилю». Зазвичай знайоме явище або картина змальовані авторкою неймовірно суб’єктивно, під цілковито несподіваним кутом зору. Наче кваплячись зафіксувати картину або явище, вона проминає несуттєве, перериває логічні зв’язки, іноді навіть не називає предмет своєї уваги, даючи можливість читачеві визначитися самому: «віск твоєї присутності / пальці якими виводила контури / щоб не забути».

 
Чи ставить ця поезія перед собою мету вловити й передати у віршованих рядках справжність, щирість настрою, істинність атмосфери і відповідного їй стану? Думаю, що питання можна поставити ширше. Цей вихор метафор, штрихи і блискітки спостережень, несподіваних, раптових доказів спалахує й вибухає, а потім розбігається колами особливих, ледве вловимих асоціацій. Поетка виробила нічим не обмежений, розкутий синтаксис, що нагадує мову чимось подивованої людини, яка раптово заговорила: слова вихоплюються самі по собі, немов спонтанно; строфи звучать великими інтонаційними періодами. Негативісти обов’язково помітять: довгі рядки-побудови деяких віршів схожі на ритмізовану прозу, що просто записана у стовпчик. Але Наталя прекрасно вміє римувати, просто робить це нечасто: «Ці тижні в тернополі тижні опісля любові / гіркі чаювання при світлі або при вікні / ти плакала вперше а отже ти плакала знову / за тим хто казав тобі – так а виходило – ні».

 
А тепер повернемося до витоків. Можливо, не акцентуючи увагу на тому спеціально, Роман Скиба визначив коріння поезії авторки як суто європейське. Погоджуючись із цим, додам власні спостереження. Наталя Пасічник у свій час закінчила факультет іноземних мов і за фахом – англійський філолог. Думаю, що тяжіння до філософської медитативності, історико-культурних фабул західноєвропейської поезії, яку вона добре знає, помітно позначились на її творчості. Зрештою, це підтверджує й назва другої збірки віршів Наталі Пасічник – «Портрети доби Ренесансу».

Тетяна Дігай