Рюноске Акутаґава. Павутинка: Вибрані новели. – Л.: Піраміда, 2006. – 232 с.
Прозаїка Рюноске Акутаґаву сміливо можна назвати кадзіном, тобто поетом, який пише п’ятивірші танка, або навіть хайдзіном, що пише чотиривірші хайку. Лаконічність та влучність — ці дві особливості японського традиційного віршування – цілком підходять і для характеристики прозового доробку Акутаґави. Кожна з новел справляє враження довершеного цілого, де всі деталі на своєму місці й усе потрібне сказане кількома влучними фразами. У такій стислості відчувається глибина смислу, а також закладається потенціал різноманіття читацьких інтерпретацій. Адже лаконічне письмо завжди спонукає читача дофантазовувати деталі, образи, сюжети. Крім того, писання це не просто іншокультурне – а японське.
Акутаґава як щирий японець “грається” зі старовиною: сюжети для новел “Расьомон”, “Ніс”, “Муки пекельні” запозичені із середньовічних японських літературних пам’яток “Стародавні повісті” (ХІІ ст.) та “Оповідання, зібрані в Удзі” (ХІІІ ст.). Однак письменник не просто переписує їх на новий лад, а й розкриває по-іншому для якнайкращого втілення творчого задуму. Основна увага автора спрямована на психологічний конфлікт, моральну дилему, яку переживають його персонажі. Так, у “Расьомоні” йдеться про бідного слугу, що змушений обирати між чесним злидарюванням і долею злодія; у “Муках пекельних” — про художника Йосіхіде, який жертвує життям єдиної доньки заради написання картини; у “Павутинці” — про злодія, котрий зміг би врятуватися з пекла, якби не черстве серце; у “Новочасному вбивстві” — про чоловіка, який самогубством вирішив моральну дилему.
Жанрова палітра Акутаґави досить барвиста. Є тут і детективна новела “У чагарнику”, і філософські роздуми у новелі “Жаби”. У “Трьох скарбах” письменник подає власне оригінальне трактування казкових образів (Принц, Принцеса, Чорний король) і символічного значення чарівних предметів. Знайдете також іронічні вислови автора й про сучасні любовні романи у новелі „Кохання – понад усе”. Акутаґава підготував сюрприз навіть для тих, кому до вподоби латиноамериканська література, зокрема Хуліо Кортасар, – новелу “У країні водяників”. А роздуми про сутність японської культури й про самого себе виклав у творах “Усмішка богів” та “Життя ідіота”.