Кадзін японської новелістики

Рюноске Акутаґава. Павутинка: Вибрані новели. – Л.: Піраміда, 2006. – 232 с.

 

Один із найвидатніших літераторів Японії ХХ століття, Рюноске Акутаґава першим із японських письменників уже в тридцять п’ять років здобув визнання на Заході. На батьківщині сучасники називали Акутаґаву інтелектуальним взірцем за новели, дві з яких: “Расьомон” та “У чагарнику” — зафільмував Акіра Куросава. І ось двадцять три новели з доробку письменника, включно з двома названими вище, вперше доступні для українського читача в книжковому форматі завдяки перекладачу Івану Дзюбі та видавництву “Піраміда”.

 
Прозаїка Рюноске Акутаґаву сміливо можна назвати кадзіном, тобто поетом, який пише п’ятивірші танка, або навіть хайдзіном, що пише чотиривірші хайку. Лаконічність та влучність — ці дві особливості японського традиційного віршування – цілком підходять і для характеристики прозового доробку Акутаґави. Кожна з новел справляє враження довершеного цілого, де всі деталі на своєму місці й усе потрібне сказане кількома влучними фразами. У такій стислості відчувається глибина смислу, а також закладається потенціал різноманіття читацьких інтерпретацій. Адже лаконічне письмо завжди спонукає читача дофантазовувати деталі, образи, сюжети. Крім того, писання це не просто іншокультурне – а японське.

 
Акутаґава як щирий японець “грається” зі старовиною: сюжети для новел “Расьомон”, “Ніс”, “Муки пекельні” запозичені із середньовічних японських літературних пам’яток “Стародавні повісті” (ХІІ ст.) та “Оповідання, зібрані в Удзі” (ХІІІ ст.). Однак письменник не просто переписує їх на новий лад, а й розкриває по-іншому для якнайкращого втілення творчого задуму. Основна увага автора спрямована на психологічний конфлікт, моральну дилему, яку переживають його персонажі. Так, у “Расьомоні” йдеться про бідного слугу, що змушений обирати між чесним злидарюванням і долею злодія; у “Муках пекельних” — про художника Йосіхіде, який жертвує життям єдиної доньки заради написання картини; у “Павутинці” — про злодія, котрий зміг би врятуватися з пекла, якби не черстве серце; у “Новочасному вбивстві” — про чоловіка, який самогубством вирішив моральну дилему.

Жанрова палітра Акутаґави досить барвиста. Є тут і детективна новела “У чагарнику”, і філософські роздуми у новелі “Жаби”. У “Трьох скарбах” письменник подає власне оригінальне трактування казкових образів (Принц, Принцеса, Чорний король) і символічного значення чарівних предметів. Знайдете також іронічні вислови автора й про сучасні любовні романи у новелі „Кохання – понад усе”. Акутаґава підготував сюрприз навіть для тих, кому до вподоби латиноамериканська література, зокрема Хуліо Кортасар, – новелу “У країні водяників”. А роздуми про сутність японської культури й про самого себе виклав у творах “Усмішка богів” та “Життя ідіота”.

 

В останньому есе Акутаґава висловив провокаційну думку: “Людське життя не варте й одного рядка Бодлера”, – яку можна узагальнити до значення літератури взагалі. І, прочитавши новели Акутаґави, читач дійсно може знайти для себе декілька аргументів на підтвердження.
 

 

 

 

 

Дарина Купко