Страшна казка про клоуна та клонів

Мішель Уельбек. Можливість острова. ─ Х.:, Фоліо, 2007. ─ 414 с.

Доброго дня, сестри та браття! Дивно, чого ж ви такі схожі? Шоу близнюків? Аж в очах рябіє. Стоп, усе зрозуміло! Я маю справу з Людьми Майбутнього ─ ви всі клони, що харчуються виключно мінералкою. Хоча здогадатися про це можна тільки після знайомства із пристаркуватим «клоуном», який сторінками Уельбекового роману "Можливість острова" розповів, звідки ви узялися…

 
Пан Уельбек ─ особа номер один у сучасній французькій літературі. Тому, конкуруючи лише з Фредеріком Бегбедером, він грається у що заманеться. Тож усі літературні цяцьки, не доламані Фредеріком, Мішель ламає разом зі стереотипами у своїх творах. Четверта книга письменника "Можливість острова" не мала комерційного успіху на батьківщині. Можливо, через те, що такий літературний вінегрет можуть перетравити тільки вкрай витривалі читачі.


Хоча, на перший погляд, жодних складнощів. Головний герой ─ звичайний мачо на ім’я Даніель, відома світська персона (не зрозуміти, чи то клоун, чи то клон, чи, можливо, й те, й інше). Ще одна поправочка: він ─ пристаркуватий і вульгарний шоумен, автор сценаріїв для порно. Його улюблений афоризм (власний, до речі): "Життя чоловіка поділяється на два періоди: передчасної еяколяції та імпотенції". Перебуваючи у другому з них, Даніель не приховує від читачів подробиць свого статевого життя, розплутуючи клубок стосунків із двома вкрай різними жінками. Фінал очікуваний: в останньому розділі ─ суїцид, а в усіх попередніх ─ багато сексу, трошки менше наркотиків і крапля рок-н-ролу.
 

Однак роман сучасного класика ─ це не тільки описи сексуальних радощів літнього чоловіка, розбавлені філософськими роздумами про життя-буття. Звісно, сюжет не позбавлений оригінальності: ледаче життя та насолода від останніх сплесків потенції геть не заважають Даніелю пристати до секти, послідовникам якої гарантується вічне життя шляхом клонування (бо саме клони мають стати Людьми Майбутнього). З ними, до речі, читач знайомиться майже з перших сторінок, оскільки сповідь головного героя чергується з листуванням із його власними клонами ─ Даніелями I, II, III.
 

 Перш ніж братися до читання такої книги, не завадить морально підготуватися. Адже, як і личить Уельбеку, солодкого в книзі буде небагато. І це приємно дивує, бо якби додати творові трошки ванілі, "Можливість острова" нагадувала би нещодавній голлівудський рімейк фільму "Ванільне небо". Ті самі розчарування від стосунків із жінками та пошуки вічного життя героєм-товстосумом. Щоправда, "ванільний" персонаж-самогубець довіряв криогенним камерам. А "острів’янин"-самогубець обрав оточення клонів…
 

 Ну що ─ страшно? Нічого не поробиш, такі вже вимоги часу. Модні автори просто-таки вважають за обов’язок напхати свої книги всілякими епатажними моментами. А все для того, аби вкотре донести до людей їх приреченість на самоту. Втім, раніше для цього зовсім не потрібні були клони.

Іра Татаренко