І сміх, і сльози, і любов

Кока Черкаський. Транс. – Черкаси: “Бібліотека Вія”, 2006. – 172 с.

Ще за царя Гороха наші невгамовні вчені виявили, що сміх викликає не тільки позаштатне скорочення діафрагми і ранні зморшки, але й подовжує людське життя на невизначений термін. У такому разі пан Кока Черкаський мусив би отримати Премію миру, любовно перев’язану рожевою стрічкою, і цукерки “Вечірній Київ” на солодке, адже “Транс” – це чистий конгломерат цілющого сміху, задоволеного гиготіння і несамовитого читацького реготу з приводу пригод чергового вайлуватого і по-своєму симпатичного персонажа.

 

Жінки всі, як одна, – емансиповані оксамитовоголосі чортиці з янгольськими іменами, вродливі, хтиві та дотепні.

 

Чоловіки – трудящі та інтелігентні, потішні й бідолашні створіння, розбиті недоладним життям, вродою, хтивістю і дотепністю своїх жінок.

 

От і казяться вони від цього, причому кожен – по-своєму.

 

Приміром, рядовий Іванчук, відрахований із університету за півроку до досягнення ним непризовного
віку, дуже правдоподібно показує, що може накоїти нерозумне двадцятивосьмирічне дитя, щиросердно ображене на ректорат, користуючись гаслом “Youre in the army now”.

 

До чого тут жінки? – поцікавитеся ви. Але не забувайте, що Її Неминучість Доля – теж жіночої статі.

 

А ось вам інший приклад. Лисуватий товстуватий мільйонер-підпільник, який тишком-нишком спонсорує ледь не півсвіту, спілкується на “ти” з олігархами і президентами, але ніяк не може влаштувати аварію власній благовірній через затори на мосту Патона, від того й шаленіє. Бац – і у світі стало на один терористичний акт більше тільки тому, що чиясь дружина надто спритна на дорогах…

 

Та на особливу увагу заслуговує пан Арнольд Капельмейстер, зразковий сім’янин, який замість того, щоб на відпочинку піддатися чарам юної повії, без калькулятора вираховує, скільки на ті гроші можна купити ліверної ковбаси. Довгенько так рахує, ретельно, щоб не переплутати курс валют, а то дружина по приїзді лаятиме. Отаку от владу мають над чоловіками жінки!

 

Словом, куди не глянь – шерше ля фам. Але пан Кока у своїх творах займається не лише тим, що по-доброму знущається зі стосунків статей. Він також розкриває нам очі на низку вельми важливих питань, про які ніхто ніколи не наважувався заговорити вголос. Отак ми нарешті дізнаємося: з чого насправді чавлять наш вітчизняний яблучний сік? Що цікавого може розповісти молодому українцю старий китаєць, та ще й задарма? Чим українські жінки насправді хочуть займатися на дачі, а чоловіки – в бібліотеці? І як із гедоністичним настроєм зустріти будь-яку подію – чи пришестя Антихриста, чи істерику ревнивої дружини?..

Спочатку я до ладу не зрозуміла, чому ця книжка називається “Трансом”, адже після прочитання не було у мене ніяких видінь чи запаморочень. Віщунки Кассандри з мене не вийшло – у кращому разі, це була аматорська імітація гарріпоттерівської професорки Трелоні. На думку спадали різні однокореневі слова – трансценденталізм, київпастранс, трансляція – але жодного стосунку до творчості пана Черкаського вони не мали. І от нарешті об мою філологічну голову лупнулося прозріння! Транс – це не магічний стан єднання з Всесвітом. Транс – це відчуття внутрішнього комфорту, затишку, усміхнених губ і палаючих очей. Тому, чим би вам не видався сюжет цієї книжки – веселим балаганом чи пікніком у божевільні – не намагайтеся аналізувати, просто читайте, насолоджуйтесь, а головне – посміхайтесь! Адже, як писав Де-Су, якщо ти сміятимешся, весь світ буде сміятися разом із тобою. Але якщо плакатимеш – ти будеш плакати на самоті…

 

 

 

 

Світлана ЛЕВІТАС