Готель для героїв

Г.Л. Олді. Обитель героїв.К.: Зелений пес, 2006. – 512 с.

Фентезі та фантастика про порушену рівновагу світу популярна вже років двадцять. Крім того, у кожній порядній книзі цього жанру героям належить врятувати світ; головна ж інтрига полягає в тому, в який спосіб вони це зроблять.

Новий роман Г.Л.Олді має як один складник, так і другий, тобто на перший погляд претендувати на оригінальність навряд чи може. Усе починається із розслідування обер-квізитором Всевидющого Приказу злочину, що стався у готелі «Обитель героїв». Потім до справи долучається Тихий Трибунал, що займається магічними злочинами, а ще трохи згодом розслідуванням цікавляться вже всі високопосадовці у державі, включно з королем.

Що ж, вигадливі найменування органів правопорядку у фентезі – звичний факт. Та й причина зацікавленості високих персон різаниною у готелі – все та ж рівновага світу. Виявляється, у справу вплутаний Чорно-Білий Майорат – місце, де раз на чотири роки розігрують боротьбу Світла та Темряви, – скоєний злочин порушує гармонійне співвідношення протилежних сил у Майораті, чим створює… звісно ж, небезпеку руйнування світу.

Але втілення цієї «зачовганої» теми в Олді дійсно на висоті. І секрет цього шукати треба не у вдалих композиційних знахідках. Так, частенько трапляються цікаві сюжетні вставки-розповіді на кілька сторінок про минуле героїв, додають шарму історичні та ліричні відступи. Крім того, ще й інтригують оригінальні повороти сюжету, і майже не дратує традиційний для такого фентезі гепі-енд. Але родзинками «Обителі героїв» є зовсім інші моменти.

Родзинка перша. Книга хоч і величенька за обсягом, та завдяки стилю письменницького дуету читається легко. Автори постійно стібуться: іноді виправдано, частіше – ні. Раз у раз виникає думка: аби зрозуміти їхній стьоб чи пародіювання інших авторів, треба мати досить глибокі знання фентезійної літератури.

Родзинка друга. Найбільше задоволення отримуєш від другорядних персонажів: тут і місцевий варіант людини-павука, і перевертень, що не вміє перекидатися на вовка, зате вміє з дурного обернутися дуже розумним. Або звичайний, на перший погляд, стряпчий – як на мене, один із найкращих персонажів книги.

Ну і, звісно, родзинка найголовніша. Створений у книзі світ – найсильніше місце роману. Королівство Реттія, земля некромантів Чурих із її чурами (наскільки я зрозумів, це якісь маленькі істотки, щось типу домовичків), згаданий уже Чорно-Білий Майорат – усе це зграбно та органічно поєднується одне з одним та з усім іншим. Такий світ здатен і на більше – хочеться пережити не одну пригоду в ньому.

Колись Толкієн казав: «Неважко придумати зелене сонце – важко вигадати світ, у якому це сонце буде природним». І це справді одна із багатьох істин фантастики – саме якісно виписаний світ є основною складовою хорошого фентезі. У Генрі Лайона Олді якраз із цим жодних проблем немає. Він (точніше, вони – адже авторів все ж двоє) зграбно створює світ, у якому відбуваються події «Обителі героїв».

До речі, саме цим романом починається персональна серія Генрі Лайона Олді у видавництві «Зелений Пес». Тому чекаємо ще, чекаємо на більше!

 


Олесь Петік