Сміх, та й… не годі?

Ігор Артемчук. Великі жартують. – К.: Видавнича компанія “КИТ”, 2008. – 288 с.

Повна назва цієї книжки нагадує детальні заголовки середньовічних літературних творів: «Великі жартують, або Смішне і небайдуже про великих і не дуже». Ще ця книжка відрізняється від усіх інших тим, що має предків – аж трьох: «Цікаві бувальщини», «Навколо Парнасу» та «Усмішки в антракті», які ще сорок років тому почав видавати на-гора Ігор Артемчук. «Великі жартують…» – це серія цікавих літературних бувальщин про відомих та просто достойних людей усіх часів і народів, від Авіценни до  Михайла Слабошпицького.

Звичайно, оскільки джерела інформації про життя цих постатей, які свого часу щось зробили для людства, почасти усні, то за стовідсоткову достовірність викладених фактів ніхто зуба не дасть. Проте самі сюжети досить повчальні й красномовні. Історичні постаті, які ми звикли сприймати через певні кліше, постають у зовсім іншому світлі – шкода, що такого про них не пишуть у різноманітних підручниках…

 

Проте слід зазначити, що над звичайним збірником анекдотів читач сміятиметься більше, ніж над книгою «Великі жартують…» – почасти тому, що уявлення про смішне за останні роки значно змінилися (хоча цей процес тривав протягом усієї історії людства), а описувані події охоплюють ціле тисячоліття, тому легкий запах нафталіну над книжечкою трішечки висить – події ілюструють свою епоху… А почасти все-таки тому, що цікавинки-бувальщини Ігор Артемчук відбирав не за принципом досягнення максимального комічного ефекту, а за, так би мовити, концептуальністю. Читач мусить не просто пореготати, а й замислитися. Тому «Великі жартують…» розрахована на мислячих людей із почуттям гумору і цікавістю до історії.

 

Особливості структури книжки – чітка рубрикація, короткі самостійні історії – сприяють легкостравності тексту. Проте ця легкостравність трохи оманлива – після кожної історії читач мимоволі осмислює щойно прочитане, хоча відвертої дидактики між рядками не видно.

 

Неважко передбачити, що читачами «Великі жартують…» будуть люди переважно «радянського» віку – сам дизайн її обкладинки, та й стиль викладу розраховані передусім на «прикормлених» автором ще у 70-80-ті роки. І це не камінець у город Ігоря Артемчука – адже здоровий консерватизм у нас, українців, у крові. Просто трохи дивне відчуття охоплює сучасного читача – здається, що світ зупинився, і немає в ньому ніякої кризи та політичної нестабільності, а є тільки те, що дійде до нащадків… Трохи нагадує дитинство легкий радянський присмак у самому стилі викладу, але не настільки, аби набити знайому оскому. Утім, «камерний» наклад цієї книги (1000 примірників) не передбачає впливу на широкі маси – це книжка «для своїх», які її справді поцінують. Таку книгу не соромно подарувати будь-якому представникові так званої інтелігенції – особливо якщо вдасться дістати автограф автора. Особливо «Великі жартують…» припаде до смаку людям середнього та старшого поколінь – тінейджери цю книгу навряд чи поцінують. Принаймні поки що. Але нехай постоїть на полиці до того часу, як вони підростуть…

 

Атанайя Та