Сталінські репресії від а до я…

Епплбом Е. Історія ГУЛАГу. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006. — 512 с.

Чи можна написати про таку жорстоку й неоднозначну річ, як репресії в Радянському Союзі, тверезо та виважено, без істерики, але не втрачаючи людяності? Чи лишилася про ці репресії бодай якась вірогідна інформація? Чи здатна врешті-решт людина із Заходу зрозуміти химерні сплетіння сталінської реальності, вже майже незбагненні й для нас самих? На всі ці питання ґрунтовна «Історія ГУЛАГу» історика та публіциста Енн Епплбом відповідає ствердно.

 

Книжка подає дуже широкий і докладний опис радянської репресивної машини, її жертв, учасників та суспільного контексту. Тут нерозривно поєднано дві історії: системи таборів, в’язниць і каральних органів таузагальнену «історію одного в’язня». Обидва сюжети ґрунтуються на масі документів і свідчень, в обох — купа несподіваних деталей.

 

Авторка ретельно розробляє сюжет розвитку табірного комплексу: від незграбних закладів 1920‑х років, де в’язні ледь не жили сім’ями, вільно пересувались і майже вільно тікали; реформ початку 1930‑х, коли закручували гайки, а зеків стимулювали до праці перспективою звільнення; «єжовщини» з неймовірними жорстокостями й остаточним зникненням світла в кінці тунелю; «беріївщини», що позначилася незначним полегшенням режиму й спробами раціоналізації праці; голодного життя часів Другої світової — аж до розбитих повоєнних надій на «подобріння» Сталіна, потужних зеківських повстань 50‑х, падіння ГУЛАГу в часи «відлиги» та останніх репресій 70‑80‑х років.

 

Не менш ретельною та змістовною є розповідь про сам процес арешту, допити, етапування, життя й працю в таборі, нарешті — звільнення. Дитячі ясла в таборах; війни між кримінальними та політичними в’язнями, а також між національними групами; «туфта» (імітування праці, яке або не помічали, або ігнорували начальники); табірна медицина; спроби втечі; ставлення до зеків на «волі»; життя начальників великих таборів — таких собі феодалів, що на службі набували цілі угіддя із палацами, садами та «придворними» театрами…

 

«Історія ГУЛАГу», проте, не потонула в дрібних фактах і джерелах. Книжка надає матеріал і для системних роздумів. Для чого насправді були потрібні репресії? У чому була сутність ГУЛАГу — в економічному зиску чи «профілактичному» знущанні з людей? Категоричних відповідей Епплбом не дає, але вельми аргументовано стверджує, що поступове розгортання масових арештів передувало використанню зеківської праці у «прискореній індустріалізації», а не навпаки; що ані виправні, ані економічні мотивив організації таборів не були послідовними; що, зрештою, робота зеків була вкрай непродуктивною.

 

Варто зазначити, втім, неминучу російськоцентричність «Історії ГУЛАГу». Всі основні джерела — російські, спогади — головно росіян, решта народів СРСР — на марґінесі, хоч Енн Епплбом і відзначає особливу роль українців, поляків, чеченців та балтійців у табірному спротиві. І, мабуть, розуміє, що кожна країна Союзу по-своєму переживала ті криваві події.

 

Книжка вийшла вельми емоційною. Цьому посприяли численні цитати зі спогадів та віршів, малюнки в’язнів та стримані фотографії з тюремного побуту. Нарешті, чи не найдраматичніша частина «Історії ГУЛАГу»: про амністію 50‑60‑х, коли зустрілися дві країни — та, що сиділа, і та, що саджала. Причому однаково несподівано та «зворушливо» для обох.

Олег Коцарев