Видання для несуєтного читання

Віктор Вечерський. Українські монастирі. – К.: Наш час, 2008. – 400 с., іл.

Створення науково-популярної літератури вимагає особливого вміння. Погодьмося: тому, хто береться розповідати загалові про українські монастирі, мало знатися на історії, релігії та архітектурі – така людина повинна мати хист популяризатора. За дослідження наших прадавніх центрів духовності й культури взявся Віктор Вечерський – таким чином світ побачила книга “Українські монастирі”. Умовно її можна поділити на дві частини: “історичну” й “архітектурну”.

Першу складають два розділи: “Від Антонія Єгипетського до Антонія Печерського: походження чернецтва і монастирів” (про походження чернецтва, найстародавніші монастирі Криму, заснування чернецтва на Русі, принципи створення і розвитку монастирів) і “ХХ століття: руїна і відродження” (про непросту долю наших монастирів у комуністичну добу й за часів незалежності). Другу становлять нариси про духовні обителі різних регіонів України.

 
В “історичній” частині міститься багато цікавої інформації про давні й не дуже давні події, поданої доволі жваво й читабельно. Чи відомо вам, наприклад, що перший після апостола Петра Папа Римський Св. Климент помер у Криму? А те, що Успенський собор Києво-Печерської лаври було знищено 1941 року німцями за допомогою вибухівки, закладеної туди радянськими спецслужбами?

 
Недоліком “архітектурної” частини є те, що часто науковості викладу надано уваги більше, ніж популярності. Автор сумлінно повідомляє, коли будувалися, до- й перебудовувалися, руйнувалися собори та інші споруди, докладно розповідає про архітектурні особливості пам’яток… Либонь, його дослідницьке серце тішать відомості про антаблементи, нервюри, пілястри і т. ін., тому книжці трохи бракує теоретичної, так би мовити, наочності, де б пояснювалися відмінності різних архітектурних елементів та обґрунтовувалася їхня унікальність.


Нудні пасажі на зразок: “Отже, Михайлівська соборна церква монастиря належить до типу зальних, безкупольних. Вона тридільна, з прямокутною центральною частиною і гранчастими притвором та вівтарем. Обабіч вівтаря розташовано прямокутні дияконник і жертовник. Центр перекрито циліндричним склепінням з розпалубками над вікнами (висота – 8 метрів), притвор і вівтар – зімкненими склепіннями”, – годилося б слухати з вуст гіда, перебуваючи власне в соборі, або зібрати в окремому розділі разом із планами будівель.

 
Загалом книга багата надзвичайно цікавим ілюстративним матеріалом, який Віктор Вечерський любовно добирав із рідкісних видань та стародруків, а також чудовими фотографіями та планами будівель. А словничок термінів у кінці допоможе зорієнтуватися тим читачам, які не є спеціалістами в архітектурній галузі.

 
Отож, “Українські монастирі” втамують духовний голод тих, хто прагне познайомитися з памятками нашої культури не лише зовні, а й, так би мовити, “зсередини”.

Сергій Несененко