Подвійне дно для ґудзика

Ірен Роздобудько. Ґудзик. – Харків: Фоліо, 2005. – 220 с.

Потужне видавництво «Фо­ліо» придбало в не менш потужної української письменниці Ірен Роздобудько права на видання нового роману «Ґудзик» відразу після того, як цей твір розділив першу премію конкурсу «Коронація слова-2004» із трилером Олександра Вол­кова «Амністія для Хакера». Здавалося б, «Фоліо» могло спробувати перекупити успішного майстра нового українського трилера Волкова – адже він автор із ім’ям та репутацією. Між тим, видавець свідомо ігнорує відвертий маскульт, обираючи психологічну прозу й безболісно залишаючи ниву кримінального чтива колегам. Адже, щобвидавці та читачі не сушили собі голови, визначаючи жанр роману, Роздобудько чітко зазначила в підзаголовку – «психологічна драма».

 

У цьому, на мій погляд, – єдиний недолік загалом ідеально побудованого твору. Авторка, декларуючи зміну жанрового вибору після написання двох романів із убивствами, надто поспішає позбавитися іміджу «леді детектив». І цим самим забирає в читачів одну з основних радостей від читання – позбавляє їх права самим визначити, наскільки прочитана історія відповідає поняттю «драма» і наскільки глибоко ця драма психологічна. Але, судячи з кількості проданих лише під час останнього Форуму видавців у Львові примірників, свого читача вона вже має.

 

Попри формальну вказівку на дату та місце дії, історія про «Ґудзик» залишається поза часом та простором. Хоча починається все в далекі тепер 70-ті, Роздобудько свідомо не вказує прикмети так званого «застою». Ну, хіба що персонажі розпивають знамените «чорнило» – портвейн «777». Коли читаєш про молодість головних героїв, зовсім не зважаєш, що вона припала на радянську добу. Правильно, люди кохали один одного і розчаровувалися в своєму коханні незалежно від панівної ідеології й від країни, у якій їм випало жити.

 

А перед нами справді розгортається драма. Нещасливе перше кохання штовхає головного героя на відчайдушний крок – він йде служити в Афганістан, де саме починається війна. Повернувшись і досягши певного успіху в житті, він зустрічає іншу – зовсім юну, схожу на його перше і єдине кохання – і одружується з нею. Та дружина розчаровується у своєму коханому – і зникає, щоб почати своє життя з нуля, буквально – народитися заново, людиною без імені, без документів, без грошей. Лише знайдений у номері чорногорського готелю оригінальної форми ґудзик від джинсової куртки, колись купленої коханій, допомагає невтішному чоловікові вийти на слід утікачки…

 

Життя в кожного одне, таке саме неповторне і ні на що не схоже, як ексклюзивний ґудзик. Тільки, на відміну від ґудзика, втрачене життя до куртки не пришиєш. Власне, цим висновком я так само роблю невдячну справу – підказую читачам роману, що в книзі до чого. Але не поспішайте: сказане лежить на поверхні. Насправді в романі є не одне «подвійне дно». Тож читайте і шукайте.

Андрій Кокотюха

 

Придбати книгу можна тут.