Мушля з дитинства

Галина Крук Обличчя поза світлиною: Збірка поезій. – К.: Факт, 2005. – 136 с.

Після восьмирічної перерви львів’янка Галина Крук видала свою третю збірку поезій. Ніби після довгого блукання південними морями, пустелями Святої землі, кварталами рідного міста – таке враження складається з мотивів книги. На згадку про свої уявні мандри Г. Крук подарувала читачам мушлю, повну спогадів, роздумів, бажань. Якщо прикласти до неї вухо уяви, можна почути плюскіт далеких хвиль, шум вітру в дюнах, голоси нічних кухонь, шепіт кохання та розлуки.

Галина Крук якось призналася, що досі не покинула країни дитинства. Тому її книжка насичена гострими враженнями від щоденних перетинів із дорослою реальністю. З війною – їй присвячена, як на мене, найсильніша частина книги – цикл «Неостання війна». З самотністю – через неї життя «нагадує сніг, / затяжний і летальний, як внутрішня кровотеча». Зі стабільною відсутністю Бога, який усе ж інколи приходить до поетеси, – в циклах «Із найбільшої літери» та «Пора просвітлення». З банальним земним тяжінням, яке їй щастить долати в розділі «Кілька сантиметрів над бруком». З коханням – солодким і грішним, яке має ясні світлини мужніх облич у циклі «Лицарі та лики».

Ліричні герої збірки – публіка неоднорідна. Трапляються голомозі хлопчаки, чеченки-смертниці, заробітчанки, домогосподарки, самовбивці, патріоти, гладкі митники, поети-гермафродити, королеви-хвойди, лицарі-трубадури, зграї риб, синьобородий бог… Але всі вони мають спільні риси, збираючи які, можна скласти внутрішнє, справжнє обличчя ГалиниКрук – жінки, якій «поміж іншим приходить знаття, / що насправді не буває нічого уперше, і нічого – востаннє… / Тільки яблуко в горлі,/
якого Господь не велить». Бачимо й інші іпостасі перевтілень поетеси: матір із просвітленим обличчям, якій є про що поговорити зі смертницею; коханка, яка знає всі переваги дешевих готельних номерів; заробітчанка, чиї сльози – то лиш лазурове море, що витікає з незрячих очей.

Сторінки «Обличчя поза світлиною» – це розмова про речі, які не так-то й легко сформулювати й висловити вголос прототипам ліричних героїв у щоденному реальному житті. Дитячий голос Г. Крук, шепіт якого чути з паперової мушлі за назвою «Обличчя поза світлиною», розповідає дорослим слухачам сумні історії життя, такі схожі й різні водночас. Якщо закрити очі й прислухатися до цих розповідей, можна розрізнити далекі голоси своїх близьких; знайомі збуденності ситуації; своє власне дитинство, у якому не існувало сірих відтінків і магія дощу не викликала ніяких сумнівів.

Вірші Галини Крук чекають на небайдужого читача, який вміє співчувати іншим. Бо в них не втрачено головне – дитина в голосі поета. Сила, з якою говорить до читачів авторка, може допомогти людям, які не втратили остаточно віри в те, що життя прекрасне. Така поезія може стати для Вас потужною емоційною підтримкою – легшає на душі, коли чуєш свої озвучені думки, впевнюючись, що ти не один такий на світі. Це, мабуть, все, що можна сказати перед тим, як взяти з полиці книгу «Обличчя поза світлиною» і, притулившись до неї, як до мушлі, поринути в дитинство. Туди, де переплітаються, наче хвилі, минуле з майбутнім. Де все водночас і позаду, і попереду.

Артем Антонюк