Хроніка міста… Україна?

Щербак Юрій. Хроніка міста Ярополя. – Харків: Фоліо, 2008. – 255 с. – Серія «Українська література».

Ви помічали, як у документальних фільмах роблять помітку: «Фільм знято на основі реальних подій, всі імена було змінено»? Так-от, названа «хронікою» книжка Юрія Щербака – ніяка не документалістика, а чистісінька містифікація. Себто імена в ній трапляються і справжні, а от події… Тільки ви не відразу про це здогадаєтеся, бо містифікація зроблена досить-таки правдоподібно і – що найголовніше – цікаво та з іронією.

Щодо іронії Щербака – окремий момент. Так сталося, що історична тематика в українській ситуації стала дуже делікатною темою. Бачте, історія наша страшна й болюча, тому й описувати її слід відповідним стилем – без натяку на іронію. І нарешті тепер (бо ж написана книжка була аж сорок років тому!) завдяки «Хроніці міста Ярополя» читач має змогу поглянути на сторінки підручника з історії зовсім інакше.

Зробивши акцент на «нашій історії», автор влучив у самісіньке яблучко, з одного боку, вкотре давши широкому читачеві його улюблену пісеньку, з іншого – представивши цю історію в незвичному «фантастично-гротескному» вимірі.

«Хроніка міста Ярополя» – текст, стилізований під «сказання», хоча образ «літописця» і його мова дають підстави вважати «Хроніку…» мало не пародією. «Хроніки» Ярополя подеколи нагадуть «вибране» з підручника історії України «від найдавніших часів до сьогодення», переплетене з відвертим вимислом і навіть науковою фантастикою! Тут вам і турецькі полони, і невільницькі плачі, і алюзії на знайомих козаків (є такий собі Ярослав Гамалія, герой-боксер із чарівною кров’ю) – ціла торба алюзій і літературознавчих клубочків, а також, звісно, – міжтекстові зв’язки. Саркастичні читачі теж матимуть чим поживитися: історія Яропіля викликає ті ж самі асоціації, що й згадка про Трипілля й намагання деяких українських істориків всіляко відсунути появу цивілізації на теренах України якнайглибше в минуле. Якраз до ІІ-ІІІ тис. до н.е. «літописець» і відсунув час відліку «нашої історії». Ба навіть сама форма повісті свідчить на користь «трипільської теорії»: «Хроніка…» писалася не за зразком барокових текстів Величка, Самовидця й Граб’янки, а радше з середньовічних київських літописів і патериків – «Повісті врем’яних літ» (до речі, тексту, який великою мірою містифікував історію русинів), а також «Києво-Печерського патерика» (цього разу – тексту, що «канонізує» непростих людей). Однак і тут автор іронізує: статую «відомої на весь світ» богині Ніке Яропільської, яка й дає підстави говорити про «яропільський варіант трипільської теорії», відкопали під час пошуків… самогонного апарату! Утім, іронія Ю. Щербака толерантна до особистої трагедії, натомість переходить у нещадний сарказм, коли йдеться про людську підлість і лицемірство. У такому разі іронічна мова змінюється притчовою.

Утім, англійці кажуть: «Усі події – тільки суб’єктивні версії подій», — тож не секрет, що історія – найбільш суб’єктивна дама із усіх дисциплін, і кожна така «суб’єктивна версія» додає хоча б крихту знання про Правду.

Ольга Бедрик