ГРА викривлених тіней

Фалькенланд Крістіна. Моя тінь. –­ К.: Юніверс, 2004. – 126 с.

Роман «Моя тінь» («Min skugga») вийшов у світ 1998 року й отримав надзвичайно схвальні відгуки європейської критики, хоча його авторка, шведка Кристіна Фалькенланд, до того була відома насамперед своїми поезіями. Протягом наступних кількох років твір успішно видавався у Франції, Нідерландах, Югославії, Данії, Італії, Румунії тощо. Завдяки вдалому перекладу Галини Кирпи та зусиллям київського видавництва «Юніверс» він увійшов до сучасного українського літературного процесу.

Жінка виходить заміж за чо­ло­віка, значно старшого за віком, який має дорослу доньку. Ов­довівши, героїня переживає і другу втрату — під час епідемії іспан­ки (грипу) вмирає падчерка, за­лишивши сиротою маленькогосина. Жінка забирає дитину собі. Такою, простою до прозорості, є фабула цього твору. «Пригадую», «згадую», «пам’ятаю» – найчастіше уживані слова в романі Фалькенланд. «Моє тіло носить у собі спогади… Моє тіло так давно стало моїм ворогом, що я не пам’ятаю геть нічого… Я не маю майбутнього» – такі рефрени сповіді жінки-каліки Ракелі, головної героїні роману, і домінуючим художнім засобом за аскетичних сюжетних умов стають численні ретроспекції. А втім, нехитре плетіння подій роману рухає воістину пекельні пружини: заборонене кохання, вбивство, кровозмішування, фізична потворність та моральне каліцтво. Сюжетна простота твору у всій красі демонструє глибокий психологізм тексту і неквапливе «детальне» письмо, що ними славна шведська прозова традиція.

«Мою тінь» вирізняють два принципових моменти. По-перше, перед нами текст, чий важкий«матеріал» є вирішальнішим за стиль. По-друге, маємо майже класичний зразок жіночого тексту, якщо виходити з визначення останнього як твору тілесного. І саме реінтерпретація загальноприйнятих норм є одною з виразних ознак такого твору. Героїня «Моєї тіні» існує поза категоріями традиційної моралі, бо імморальним за суттю є «покалічення», яке поставила в основу художнього світу роману Фалькенланд. Хоча вбивство, зрада, примус теж не є в ньому конститутивними категоріями буття. Це така собі сувора сповідь людини, що знаходиться на межі безумства, яка, проте, не є ані самовиправданням, ані самовизволенням, ані традиційно очікуваним у таких текстах каяттям. Звідси і суха, позбавлена співчуття (як і будь-яких інших оцінок) оповідь; ідея жіночого, яка поєднує в собі жагу володіти та огиду; сильне гомоеротичне начало як компенсаторний компонент. Мова роману вільна від усіляких прикрас – інколи навіть здається, що в прагненні позбутися зайвого авторка відкидає необхідне. А підпорядковує все це ідеї оголеності – метафоричної, стилістичної, фізичної, психологічної. Натомість найоригінальнішим є те, що подібні за визначенням альтернативні складові «маленького великого роману» Фалькенланд виступають тут очевидним наслідуванням традицій шведської літератури (та шведської жіночої літератури зокрема).

Героїня «Моєї тіні» відкриває свої таємниці лише наприкінці­ роману. Проте аби збагнути сек­рети майстерності Кристіни Фаль­кенланд, доведеться повертатися на початок та знову і знову перечитувати сповнений болю і відчаю текст, відкриваючи раз за разом нові сенси цього багатого зразка «нордичної літератури».