ОКО ЗА ОКО

Леонід Кононович. Тема для медитації. — Л.: Кальварія, 2005. – 272 с.

Жіночий і чоловічий варіанти «Хазарського словника» Мілорада Павича різняться, як відомо, однісіньким реченням. Роман цьогорічного номінанта Шевченківської премії Леоніда Кононовича «Тема для медитації» постає своєрідною чоловічою модифікацією «Солодкої Дарусі» Марії Матіос.

Смертельно хворий вояк-найманець Юр повертається до рідного села, аби помститися тим, хто знищив його рід під час голодомору, зруйнував його власне життя і розлучив із коханою. Така зав’язка твору, але не ця – детективна – лінія є домінуючою. Основне змістове навантаження тексту складають картини голоду 1933 року, розправи із «шістдесятниками», змалювання морально отруєних сімдесяих та відчаю від руйнації сподівань перших років Незалежності, котрі постають перед нами в спогадах героя як історія його родини на тлі історії країни.

 

І тут дієвим моментом виступає вибране письменником макрорівневе спрямування оповіді: йдеться про осмислення причин руйнації українського села – як конкретної малої батьківщини героя, так і цілого культурно-національного концепту. Деградація села стає суголосним мотивом щодо ідеї морального тупика, в якому опиняється персонаж «Теми для медитації».

 

«Всю інформацію, – наголошує автор в одному з інтерв’ю, – я отримав від старших за мене людей, які були противниками установленого радянського режиму, пережили голодомор». Саме віддзеркалення «правди життя» провокує зрозумілу в такому творі месіанську візію автора (адже недарма мотив «від людей почула» з’являвся й у «Солодкій Дарусі»). Проте матіосівське «аби пам’ятали» перетворюється в Кононовича на «хтось має за це відповісти». І саме така мотивація розводить ці романи на протилежні боки морально-етичної шкали, де за художнім світом тексту Матіос «закріплене» прагнення забуття як очищення, а на долю героїв Кононовича припадає відплата як звільнення. Утім, не випадково вже в інтродукції роману Юр ототожнюється зі святим Юрієм, а отже пов’язаний із героєм мотив помсти набуває вигляду божественного задуму.

 

Подібні до «Теми для медитації» твори не можуть не викликати думок про моралізаторство, адже текст очевидно дидактичний – у розумінні «повчальний» – спрямований на однозначне акцентуванням «свого» (праведного і страдницького) та «чужого» (демонічного і гнітючого). У роздумах із приводу травматичного історичного досвіду нації, який не може не впливати на сьогодення, на допомогу «наївному читачеві» приходить залучений до історичного тексту ірреальний шар оповіді. Численні міфологічні колізії сюжету виступають тут інтерпретацією (а подекуди й реінтерпретацією) реалістичних замальовок. А отож і маємо з одного боку – визнання Юром своєї поразки (з чого починається і чим вінчається роман), з іншого – відкритий «магічний» фінал, в якому повернення Юра дає надію на відновлення і становлення роду.

 

Леонід Кононович визначає жанр твору як роман про епоху: «Хотілося охопити всю епоху, підвести риску, сплатити борги, врешті-решт». Але перед нами не просто історична хроніка, а спроба осмислити буття – конкретної людини (сьогодення), покоління нинішніх сорокалітніх і нації, що нею править історична пам’ять пригноблення.

Ганна Улюра