Наша відповідь Толкіну

Тарас Завітайло Зброя вогню. – К.: Наш час, 2006 – 144 с.;

Мабуть, нині немає жанру, популярнішого за фентезі. Вставиш до сюжету декілька чарівників, упирів та відьом – і стабільний попит на твою творчість гарантований. А особливо, якщо назвати книжку «нове українське фентезі».
Книги Тараса Завітайла – дві частини однієї історії. Розглядати одну без іншої неможливо. Тим паче читати. І особливо вражає, що видавці ніде не вказали: «Зброя вогню» – це частина перша, а «Діти Пралісу» – друга. Частини ці, наче сіамські близнюки, сплелися в сюжетах і персонажах. Можна навіть більше сказати – складається враження, що, написавши велику повість, пан Завітайло просто розрізав її навпіл і отримав дві книжки. Тому починати з «Дітей Пралісу» не рекомендовано – ніхто ж не починає читати книги зсередини.
Історії в новому вітчизняному фентезі прості та невибагливі. Є велике зло, яке треба подолати, і є герої, здатні це зробити. Мабуть, до кожного, хто починає писати фентезі, приходить уві сні дідусь Толкін, тому позбутися його привиду в своїх романах панове письменники не спроможні. От і в Завітайла до гурту «хороших» зібралася різношерста компанія: козак-чарівник, гном, водяник, лісовик, мавка… У першій частині вся ця нечисть відвойовує чарівну шаблю, яку хоче забрати головний вампір Румунії, в другій – команда має знищити страшнючого демона, що із самим Люцифером запанібрата. Принаймні за те, що персня у книжці немає, спасибі…
Назвати твори Тараса Завітайла саме українським фентезі можна тільки із невеликою обмовкою. Хоча всіх правил слов’янської міфології все ж дотримано і навіть вітчизняний колорит із оселедцями та горілкою збережено. І все було би краще, коли б автор так активно не вплітав у свою історію християнство. В новому українському фентезі хіба що упирі не хрестяться. Чомусь той факт, що водяники і лісовики з’явилися на нашій землі набагато раніше, ніж Володимир Русь охрестив, автора мало бентежить. Таким чином автентичність української міфології порушено, а набожність козацтва видається за тисячолітню національну особливість.
Дві тонесенькі книги нового українського фентезі – це не література в чистому вигляді. Це літературний зародок. З якого можна (і, напевно, треба) вирощувати інші культурні продукти: малювати мультфільми, знімати кіно і, навчившись американського досвіду, видавати комікси. В тому, що автор заклав у свої історії перехід літератури в інші іпостасі, сумніву майже не виникає. Головне, щоб ця ідея потрапила до хороших та грошовитих рук.
Письменник Тарас Завітайло написав просто-таки чудову казку. І найбільша її перевага в тому, що цю історію просто цікаво читати. Чесно кажучи, давно вже не траплялося настільки захопливих сюжетів – читаєш із захватом, а коли книга закінчується, дуже скоро всі особливості сюжету забуваються і залишається лише чудове враження від гарної літератури.
Книги Тараса Завітайла особливо рекомендовані для читання дітям. Дивитися на вигаданий світ набагато краще чистими дитячими очима. Тоді українське фентезі не видається наслідуванням більш популярних історій. Проте якщо в дорослих є можливість побайдикувати, чи просто треба вбити вільний час, то «Зброя вогню» і «Діти Пралісу» чудово в цьому допоможуть.

Євген Боженко.