Маніфест українського Відродження

Русалка Дністрова / У 2 книгах. – Л.: Видавництво ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 136 с.;168 с.

 


Перша книжка на Наддністрянщині народною мовою, вперше надрукована фонетичним правописом, “гражданським” шрифтом, книжка, що містить перший український оригінальний друкований сонет, одні з перших українських романтичних балад, перший твір нової української прози в Галичині, книжка, якій судилося стати маніфестом українського національного відродження та першою ластівкою нової літератури на Правобережжі – чи ж не заслуговує “Русалка Дністровая” уваги видавців, давніших і сучасних, у першу чергу?


Майже весь невеличкий перший наклад альманаху було заарештовано львівською цензурою. Загальний тираж семи дотеперішніх її видань не перевищує 53000 (!) примірників – “арешт” визначної для нашої культури книжки немовби триває… Проте до 170-річчя появи знаменитої збірки Інститут українознавства НАН України та Львівський національний університет зробили вдалу спробу її “реабілітації” – у вигляді нового гідного перевидання.

 

Мабуть, редакторові-упорядникові Михайлові Шалаті, відомому шашкевичезнавцю й досліднику діяльності “Руської Трійці”, давно мріялося про таке. І щойно випала нагода – він видав памятку зразково. Прикметно, що це вперше “Русалка Дністрова” вийшла у Львові, місті, де вона була створена.

 
Альманах випущено у двох книгах. Перша – репринтне видання першодруку 1837 року. Друга – відредагований по-сучасному текст, доповнений ґрунтовною статтею упорядника, біографіями авторів “Русалки Дністрової”, пізнавальними примітками, додатками, конче потрібними з огляду на текстологічні труднощі роботи з першодруком, словником малозрозумілих слів, цікавою фотодобіркою, резюме трьома мовами. М. Шалата детально розповідає історію появи “Русалки…”, долю її першого накладу, історію подальших видань, аналізує значення збірки для нашої літератури та становлення нашої національної свідомості. І нагадує: скоро 200-річчя з дня народження Маркіяна Шашкевича, прологом до гідного відзначення якого є ця книжка.

 

 
Укладачі львівського видання довели свій професіоналізм, а ще – актуальність і непроминущість давніх прагнень “Руської Трійці”. Услід за упорядником процитуймо й ми: “Старина… є то дзеркало, як вода, чистеє, в котрім незмущенноє являєся лице столітей. Там тобі, внуче, глянути, а взриш, як твої отці, твої діди жили, що діяли, що їх веселило, радувало, а що печалило, якоє сонце межи ними сіяло, як думали, яким духом обнімали природу… який їх світ внутренний, а який зверхний, що їх наділяло до сильного діяня, а що їм силу віднимало, який їх язик, яка бесіда, яка їх душа, яке серце, – словом, якими хотіли перед тобою явитися і що по тобі ждали”. Хіба М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич не є вже для нас, українців ХХІ ст., тими “отцями” й “дідами”? А чи виправдовуємо ми їхні сподівання?

 

 
Епіграфом до свого творіння діячі “Руської Трійці” взяли слова чеського романтика Яна Коллара: “Не з сумних очей, а з рук пильних надія квітне”. Хай пильні руки наших учених і видавців дають читачам надію на нові взірцеві видання нашої класики.


 

Сергій Несененко