КЛЮЧ ДО СЕРДЕЦЬ ПІДЛІТКІВ

М. та С. Дяченки. Ключ від королівства. – К: Зелений пес, 2005. – 272 с.

Прихильники творчості укра­їн­ського подружжя фантастів будуть задоволені – книга «Ключ від королівства» відкриває персональну серію письменників «Світи Ма­рини та Сергія Дяченків» українською мовою. До того ж, ця книга цікава тим, що написана у новій для Дяченків формі прози для підлітків.

 

В одному зі своїх інтерв’ю Дя­ченки призналися, що «Ключ від королівства» – роман, створений під впливом доньки Стаски. Авторам було цікаво написати щось для неї і всіх підлітків, які цікавляться фентезі, – і їм це, безумовно, вдалося. Щоправда, така «вікова» спрямованість жодним чином не обмежує читацького кола.

 

Адже дорослий читач може знайти в романі чимало нового й несподіваного, а під час мандрівки сторінками книги згадати свої підліткові проблеми й роздуми. Про те, що світ, який тебе оточує, – ворожий і нудний, що треба (а так не хочеться!) ходити до школи, прибирати в квартирі, про комплекси з приводу зовнішності. Та ще – пригадати своє бажання уникнути цих клопотів, сховатися в іншому світі, що уявлявся таємничим і, здебільшого, контрастним, оскільки там існував чіткий поділ на злих і добрих.

 

Проте королівство, до якого потрапляє героїня роману Дячен­ків, контрастним назвати важко. Воно, швидше, живе, об’ємне й зриме. Автори ніби створюють динамічний фільм із чіткою структурою, яскравими пейзажами, фентезійними героями і, звичайно, із тонким психологізмом, що вже став «візитівкою» стилю Дяченків. У Королівстві, вигаданому Дяченками, існують свої правила поведінки. Його цілісність залежить, у першу чергу, від моральної атмосфери мешканців. У ньому вирують справжні емоції й почуття – любов і схильність до зради, довіра і зневіреність. Це Королівство не схоже на інші – воно має свого автора. Його створив король Оберон, тому воно схоже на візію чи фантазію талановитого майстра. Коли створений світ починає жити окремим життям, король разом зі своєю командою починає пошуки місця для нового королівства, щоб знову стати автором світу, а найголовніше – вкотре випробувати своїх супутників, оновити їхні серця й розум. Потрапити до королівського почту з нашої реальності важко, для цього треба мати магічні здібності. Головна героїня – школярка Ліна – ними обдарована. Вона проходить кілька ініціацій, впевнюється у своїй силі, забуває про страхи й перемагає ворогів, а головне – невпевненість у собі. Згодом вона повертається до «реального» життя, до школи, обов’язків, чергових сумнівів, але вже дорослішою й мудрішою.

 

Деякі критики вже встиг­ли на­звати роман «українським ви­кликом Джоан Роулінг». Мені здається, що порівнювати Ліну Ля­піну й Гаррі Поттера не зовсім доречно, хоча на загальній хвилі «потте­ро­манії» такі порівняння не викликають подиву. Дивує інше  – Дяченки описали проблеми дівчинки-підлітка настільки органічно, ніби нещодавно самі вийшли з підліткового віку.

 

Роман приводить до висновку, що Дяченки «вбили одним пострілом двох зайців», – почитати нову книжку творчого дуету буде приємно й давнім прихильникам, і тим, котрі обов’язково з’являться, особливо серед підлітків, для яких чомусь так мало пишуть.

Наталя АРТЕМЕНКО