Детективи та стара шафа

Марина Павленко. Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських. – Вінниця: Теза, 2005. -224с.; Русалонька із 7-В та Загублений у часі. – Вінниця: Теза, 2007. -249с.

Насправді в дилогії Марини Павленко немає жодної русалки, мавки чи принцеси. Є звичайна собі дівчинка Софійка (красуня, мрійниця, відмінниця), яка щойно закінчила шостий клас і дочекалася канікул. У неї є вірний лицар Сашко, але її серце віддане красеню Вадиму, хулігану та нечемі. Отаке воно – перше кохання. А ще є тато, мама, вродлива закохана тітонька, кількамісячний братик, якого слід няньчити, і мрія мати котика, й улюблені книжки… Звичайне собі життя. Звичайні собі пригоди: поїздка до бабусі в село, сварка з мамою, перше побачення… Аж раптом виявляється, що стара шафа, яка лишилася ще від прабабусі (і яку насправді вже давно час викинути, але шкода, родинна реліквія, як не як), – чарівна: з її допомогою можна подорожувати у часі.

 

І буденні речі враз стають повними таємниць: і привиди із сусідньої квартири, і родинне прокляття, котре темною хмарою висить над красенем Вадимом, і нещасливе кохання любої тітоньки – усе переплітається в химерний вузол. Аби дати всьому цьому раду, доводиться провадити (таємно від домашніх, безперечно) детективно-краєзнавче дослідження.

 

Ось так Марина Павленко запровадила в українську дитячу літературу новий жанр – краєзнавчий детектив. Для того, щоб розчаклувати непутящого Вадима й позбавити помешкання поверхом нижче від страхітливих примар, через яких просто неможливо спати (у першій частині дилогії), а потім, аби допомогти відшукати родину загубленому привиду (у другій), Софійці та її лицарю Сашкові доводиться стати справжніми пошуковцями. Не просто детективами, але й етнографами, фольклористами, істориками, документознавцями – і на дорослих тут годі сподіватися. Хіба вони зрозуміють, що врятувати привида-дитину, який неперевершено грає Бетховена й плаче в дощ, – це вам не дитяча примха, а дуже серйозна справа? Детективний сюжет будується за всіма правилами жанру: є загадка, в основі якої якесь давнє таємне злодіяння, потрібно з’ясувати, який злочин було скоєно, зібрати докази, знайти винного… Але не покарати, бо важливо не лише, щоб таємне врешті стало явним, а виправити давню несправедливість. Причому ніяких чарів у резерві не передбачається, крім старовинної шафи, що виконує роль машини часу, та й то, коли має на те настрій. Щоб розібратися у хитросплетіннях давніх таємниць і людських взаємин доводиться і місцеві легенди збирати, і родовід досліджувати, і про революцію та війну перекази старих людей слухати, і газети давні читати, і по старовинному замку блукати. Навіть свій мобільний другові на місяць позичати.

 

Обидві повісті написані надзвичайно жваво, яскраві персонажі, з якими легко заприятелювати. Жодного схематизму, динамічний сюжет приправлено доброзичливим гумором і соковитою мовою (хуліган Вадим говорить підлітковим сленгом, Софійка – підкреслено правильною українською, адже мріє стати письменницею, а стилістична майстерність і галантність привида Казимира конкурує тільки зі смачним ковтанням слів Ві-ку-ку). Після такої книжки не лише дитині, але й дорослому читачеві захочеться говорити українською та хоч трохи пізнати свій рід і свій край. Адже це справжня скарбниця карколомних таємниць.

 

Зоя Жук