Наука як авантюра

Ігор Бузько Формула. – К.: Зелений пес, 2006. – 288 с.

При слові “науковець” в уяві пересічної людини одразу вимальовується образ худорлявого згорбленого чоловіка з великими очима, захованими за лінзи окулярів, який увесь час порпається в купі паперів – одне слово, “ботанік”. Але це лише непривабливий стереотип. А справжні науковці – це авантюристи, здатні без жодних вагань робити ставку на власне життя, щоб здійснити наукове відкриття і врятувати себе і людство. Принаймні, так доводить Ігор Бузько у романі “Формула”.

Тема сучасної науки розкривається в романі через образ академіка Чуровського, який, ніби Мефістофель, спокушає молодого аспіранта-мікробіолога долучитися до наукової авантюри. Ареол навколо академіка складається справді демонічний. Спершу Олег Богуславець дізнається про історію, у якій Чуровський змусив коханця своєї дружини зіграти з ним у російську рулетку, а згодом стається таємниче самогубство його наукового керівника після візиту того самого Чуровського. Проте Олег приймає правила гри, а разом із ними – 10 тисяч доларів для початку й сприяння в науковій кар’єрі. І все це за найпростішу, здавалося б, роботу – бути лаборантом для кола найвідоміших в Україні мікробіологів.

Отут і починається справжня “наука без комплексів, без усяких там зітхань і позіхань”. Щоб розробити ефективні ліки проти бойового штаму вірусу, що вже випущений на волю в одному з кримських містечок, і може призвести до пандемії на всій планеті, науковці добровільно заражають себе. Відлік пішов: або за два дні створити потрібну формулу, або… Тут зі сторінок новели Едгара По з’являється метафора Маски Червоної Смерті, що трансформується в Бліду Пані: її “ебеновий годинник” безжально відраховує хвилини життя, і вона весь час насміхається: людина слабка, щоб протистояти смертельній небезпеці.

До цієї гостросюжетної лінії долучається ще одна – традиційний любовний трикутник, чи то пак – формула з трьома компонентами. Перший – талановита, але ще нікому не відома журналістка Лариса; другий – “статичний” і, здавалося б, неперспективний аспірант біології Олег; третій – ідеальний та успішний чоловік Віталій, що тягне на “вибір року”. Лариса обирає останнього, проте щось не дає їй спокою. Це “щось” Олег назвав формулою кохання, яка для нього з Ларисою склалася ідеально, а Віталій лише побічний компонент. І схоже, сама Доля погоджується з ним, адже приводить Ларису до коханого в потрібний момент. Тоді й виявляється, що єдина формула, перед якою навіть Бліда Пані безсила, – це любов. Тобто ні, в романі немає чарівного зцілення від смертельного вірусу тільки від одного поцілунку Лариси й Олега. Просто жах від того, що кохана може померти прямо в нього на руках, є більшим за страх власної смерті, а тому молодий мікробіолог і знаходить потрібну формулу.

Напівфантастична книга цілком могла б стати основою сценарію для голлівудського фільму. Принаймні, для цього є всі компоненти: молодий герой, який рятує людство, містичні персони типу Чуровського, любовна лінія та “гепі енд”. А нам залишається тільки помріяти, щоб в українській науці більше траплялося справжніх авантюристів.

Олег Соснівський