Уся лицарська рать…

Анджей Сапковський. Lux perpetua. – К.: Гамазин, 2007. – 632 с.

Нарешті вийшла остання книга трилогії Анджея Сапковського. Сумно прощатися з улюбленою трійцею – Рейневаном із Беляви, демеритом Шарлеєм та Самсоном Медком – адже їхні спільні карколомні пригоди добігли кінця… Але ні, це мені, рецензенту вже прочитаного роману, сумно, а на тебе, шановний читачу, чекає попереду цілий том! Кілька сотень сторінок, насичених гонитвами, пастками та звільненнями, битвами і перепочинком для роздумів та розмов, людською величчю та ницістю, звичайними й магічними таємницями, зневірою та надією. Далеке XV сторіччя стане близьким, відкритим для розуміння, сповненим пристрастями, що захоплять у свій вир твої увагу, час, серце. Фантастичне поєднання елементів історичного, шпигунського, готичного романів разом зі реальною драмою (що насправді не виключає гумору і сміху) – коктейль, повз який неможливо пройти без того, щоб спробувати втамувати читацьку спрагу.

 

Чого варті, наприклад, внутрішні монологи сера Джона Фастольфа (так-так, того самого!) про географію і роль оселедців у його житті, що змусять посміхнутися навіть прискіпливого читача, а невимушеного – розреготатись. Або весь арсенал допоміжних засобів шпигунської чи розвідницької (з якого боку дивитися) роботи, де транслокаційні чари та допомога свергів, Nefandi чи Longaevi є буденністю поряд із ножем, підпалом та отрутою. Можливе легке роздратування від великої кількості незнайомих слів щедрою мірою компенсує ґрунтовний, не сухий, надзвичайно цікавий авторський коментар. Усі “армігери”, “бургмани”, “каноніки” із “дієцизіями” виявляються необхідними, адже роблять справжніми описані в тексті події. Навряд чи доцільно намагатися перелічити всі родзинки роману – вони лише елемент оздоблення (хай і необхідний) літературної споруди. Суттєве те, що “стос задрукованого паперу” незбагненним чином перетворюється на буттєву реальність.

 

Починаючи як жевжик із куртуазного роману, головний герой дорослішає, мужніє, знаходить і втрачає, воліє робити власні помилки, ніж користуватись позиченою мудрістю. Цей процес захоплює завдяки особистій літературній магії Сапковського. Світ, створений польським письменником, – живий, наповнений смаками, запахами, звуками та кольорами. Саме тому, не псуючи правди життя й не зраджуючи власним переконанням, автор змушує Рейневана, а разом із ним і нас, робити власний вибір. Аксіоми протилежності “чорне-біле”, “добро-зло“ виявляються теоремами, що їх постійно треба доводити собі та іншим, і не завжди завдання має вирішення. У часи змін, бурхливий період гуситських воєн, друг може виявитися ворогом, а ворог – другом. Коли ідеали непевні, а мати ідейні переконання небезпечно – важко бути послідовним, важко навіть просто залишатися живим. Чи знайшов власний вихід Рейневан, чи пропонує певний напрямок сам автор? Мабуть, що так, але тим, хто полюбляє підглядати відповіді в кінці підручника, не раджу читати з кінця. Все одно моралі, як у кінці байки, ви не знайдете. Відповідь, як магічний елемент, розчинена по всій книзі. І тільки перегорнувши останню сторінку, можна екстрагувати її в концентрованому вигляді. Тож хай щастить у цій алхімічній справі!

Андрій Гуренко

Придбати книгу Анджея Сапковського «Lux perpetua » в інтернет-магазині ВсіКниги.