Навчитися відьмацтву – просто

Ви давно вже подорослішали: вважаєте, що чарівництва не буває, і ніщо не змусить вас змінити цю думку? А ось і ні. Бо раптом з’ясується, що будинок навпроти – це брама до паралельного світу, а сусіди – родина чарівників. Та все би було добре, коли б донька в них не виявилася відьмою-недоучкою. І що ж у цьому цікавого, – скажете ви, втомлені історіями про всіляких Поттерів, Гроттерів та інших учнів чарівних шкіл різного ґатунку. Та в тому то й різниця, що Лєночка Вороніна – героїня книжки Ірини Потаніної «Відьма-недоучка» – навчається на заочному відділенні Відьмацької Академії, чаклувати до повноліття їй заборонено, і, головне, вона далеко не краща учениця. І що це за дівча: то дракона на конкурс тварин до звичайної школи приведе, то чоботи-швидкоходи з маминих старих панчіх зробить. А про інше і казати смішно, а коли і страшно.

 

Адже все може бути, коли історію розповідає Ірина Потаніна. Бо всім відомо, що Потаніна – не тільки розумниця і красуня, обличчя косметичної компанії, а також дуже гарна письменниця, якій з особливим блиском вдаються історії про дівчат і для дівчат будь-якого віку. Цього разу героїня також дівчинка, загалом звичайна, котра, як і більшість її однолітків, ходить до школи. А втім, гамір здатна вчинити дужчий за більшість хлопців. А що гамір вчиняє не в загальноосвітній школі, а в чарівній, і вчать у ній на магів і відьом, – нічого страшного, помилки школярів здебільшого такі незначні, що наставники завжди встигають їх виправити.

 

Проте капостить Лєна Вороніна часто-густо – тому, вважаю, ця історія припаде до смаку і деяким хлопцям. Бо хто ж із хлопців відмовиться потоваришувати з таким дівчам? Та і хлопців у книжці багато: як сусідів, так і однокласників.

 

Щоправда, авторка не створює власного світу: час від часу помічаєш багато добре відомого з інших книжок, і персонажі всі давно знайомі, але що робити, коли останнім часом з’явилося стільки фантастичних книжок, що вигадати повністю новий світ чи нову істоту майже неможливо. Проте Ірині Потаніній слід віддати належне: у книжці все настільки перемішано, що ельфи з андерсенівської «Дюймовочки» раптом опиняються на одній сторінці з темними альвами скандинавського фольклору, панчохи роблять із вовни єдинорогів, а замість мітли героїня намагається використати зламаний радянський пилосос.

 

Тому й не дивно, що книжка читається на одному подиху. Ось тільки здалося – знаєш, що трапиться – а наступної сторінки все виявляється знову незнайомим і незрозумілим.

 

То й не дивуйтеся, коли, придбавши книгу для своєї дитини, ви раптом самі опинитесь у Чарівному світі. І не довіряйте тим, хто каже: чарівництва не буває! Бо я знаю принаймні одну відьму, і звати її Ірина Потаніна. Тому що таку книжку, як «Відьма-недоучка», без магії не написати. Особливо коли авторка вперто стверджує, що всі історії, написані нею для дітей, – самісінька правда.

 

Світлана Василенко