Жага польоту

Тоні Моррісон. Пісня Соломона. К.: Юніверс, 2006. 376 с.

Коли 1993 року Нобелівську премію в галузі літератури отримала афро-американка Тоні Моррісон, очікуваної лавини пересудів щодо того, що це лише прояв політкоректності, не виникло. Здавалося б: найпрестижнішу нагороду в світі з рук європейських чоловіків одержує чорношкіра авторка, літературна діяльність якої зосереджена виключно в межах художнього (і наукового) дослідження «чорної культури»? Але незвичайний талант і довготривала популярність витончено-провокаційних творів Моррісон не залишили місця для голослівних припущень про наочний акт заохочення маргінальних культур. Прийшов (нарешті!) час заговорити Моррісон й українською: серію «Нобелівських лауреатів» від київського видавництва «Юніверс» поповнив роман «Пісня Соломона».

 

Уперше видана 1977 року, книга Т. Моррісон протрималася майже шістнадцять тижнів у переліку бестселерів газети “Нью-Йорк Таймс”. За жанром цей твір є романом виховання з елементами родинної саги, що розповідає про життя (від народження 1932 року і до смерті у 1965-му) нічим не примітного темношкірого юнака із заможної сім’ї з дивним ім’ям Мілкмен Дед (букв. з англ. – „мертвий молочник”). Він боїться самостійності й прагне бути таким, як чекають від нього родина й оточення. Його батько – старший Мейкон Дед – власник кількох будинків, де орендують житло мешканці негритянського району. Єдиний сенс людського буття Мейкон бачить в ідеї власності, успадкованій у свою чергу від свого батька, а тому переказує це як заповіт своєму синові. Проте становлення особистості Мілмена пов’язане не з його реальним північноамериканським життям, а з поїздкою на південь країни – на історичну батьківщину. Ця мандрівка в пошуках золота натомість перетворилась на віднайдення свого коріння.

 

Протягом оповіді Тоні Моррісон активно виводить свого героя за межі його усталеної ідентичності, показує читачу як події теперішнього часу, так ретроспективні фрагменти з історії родини Мілкмена. Стрижневою метафорою роману є ідея польоту, ширяння. Книжка відкривається оповіддю про стрибок, який здійснює з даху лікарні людина з голубими крилами. Далі сюжет розвивається через усвідомлення малого Мілкмена його неспроможності до міфічного польоту-повернення пращура Соломона, а завершуються роман метафоричним злетом (у вигляді смерті) Мілкмена. „Якщо прагнеш злетіти, то повинен скинути із себе весь мотлох, щоб не тягнуло униз”, – до такого висновку в результаті своїх шукань доходить безталанний Мілкмен.

 

В гуманістичних орієнтирах літератури темношкірої Америки дедалі гостріше постає питання про властиві чорній культурі істотні відмінності: вона мислиться як культура Іншого, вкрай специфічна щодо культури білих переселенців. Расовий антагонізм США в останні десятиліття набуває вигляд антагонізму культурного, спричинюючи появу ідеї існування на одній території „двох націй”. Авторський стиль письменниці Тоні Моррісон наочна тому ілюстрація. Ідеться про органічне поєднання новітніх механізмів організації тексту з глибинним афро-американським синкретичним світосприйняттям. Поєднуючи класичну літературну традицію одіссеєвого міфу та міфу про Ікара із концептами фольклору темношкірої Америки, Моррісон відтворює в романі «Пісня Соломона» не тільки історію індивідуального самопізнання, а ще й усвідомлення себе носієм специфічної культурної традиції.

 

Ганна Улюра