Правда і нічого, крім правди…

 

Матіос Марія. Вирвані сторінки з автобіографії. — Львів: ЛА «Піраміда» 2010. — 368 с.

 

«…тут є Життя», «лише кілька сторінок із чернетки, яка ніколи не буде переписана», «чернетка, що називається МОЄ ЖИТТЯ», «писана від руки…, коли сльозою, коли сміхом»… «проте ексклюзивно» — це основні меседжі, які долітають до читача з першої сторінки екзистенційно-іронічного «Дайджесту» «Вирвані сторінки з автобіографії» Марії Матіос. А головне — на розгортці обкладинки зазначено три ВЕЛИКИХ слова великим літерами «МИР, ВІЙНА І ЛЮДИ». Усе це змушує очікувати від нової книжки письменниці «слова Правди». Причому ця правда може бути болючою, трагічною, гіркою, як у Чехова, Толстого, Стефаника, Пруста…

Ця книжка — лише «вирвані» сторінки. З одного боку, маємо озвучену фрагментарність оповіді — це не життя як воно є, а лише сторінки з чернетки. З іншого – ілюстративний матеріал, спосіб оповіді зумовлюють саме очікування чогось украй наближеного до авторського «потоку життя». Маючи уявлення про попередні книжки Марії Матіос: «Солодку Дарусю», «Націю», «Майже ніколи не навпаки», «Маму Маріцу…» і «Фуршет», — очікуєш, що ця історія міститиме багато дотичних до реальних подій. У такому разі «вирвано-автобіографічна» проза наближається за стилем і формою до прози С. Стефаника й Г. Тютюнника, а за змістом… — до Матіос. Це правда, що в новітній українській літературі маємо активну традицію «оголено-сповідницької прози». Зрештою, свого часу «Польові дослідження…» Оксани Забужко викликали чималий резонанс саме через цю претензію на взаємодію вигаданого й життєвого. Марія Матіос також розповідає історію про себе, реалізуючи класичну формулу Гарсіа Маркеса, яка чи не найбільше пасує письменникам: «Жити, щоб розповісти про це». Та якщо Маркес наважився на таку «сповідь» лише у віці за 70, то Матіос – значно раніше. Тільки тут на читача чекає не латиноамериканський, а український історичний трагіфарс та сучасний сюрреалістичний абсурд.

«Вирвані сторінки з автобіографії» — це спроба розібратися в собі, в історії свого роду, своєї держави. Тому цей наратив можна назвати мета-наративом Марії Матіос, але не як авторки, а як людини. «Марічко, верніться!..» — лунає закликом у книзі. Письменниця повертається у світ сорокарічної давнини, а часом і далі, щоб висвітити історію свого роду, зафарбувати сторінки дитинства (батьківського виховання, навчання, участь в олімпіадах… з географії та російської мови). Авторка прагне прозорості свого життя, без епатажу та травестії. Можливо, часом відчутні нотки жіночого нарцисизму, можливо, не про все з над-сучасного варто було розповідати вже (не про всі зустрічі з відомими письменниками і письменницями, політиками і «політесами»). Проте розповісти про себе — природна потреба людини, тим більше, письменниці. Автор «Вирваних сторінок з автобіографії» не боїться «горбистості» оповіді — бо таким є життя: непостійним, у ньому весь час щось народжується і щось зникає (люди, імена, назви, населені пункти). Скажімо, село Розтоки, де народилася письменниця, від початків належало до Вижницького району, але тепер це Путильський район. А матір Марії Василівни радянська влада хотіла перейменувати з Павліни на Полярію…

Книжка дасть читачеві багато для розуміння природи торів авторки, умов, за яких вони були написані. Крім того, це й енциклопедія сучасного цинічного життя у «вищих ешелонах української» (?) влади, за якими авторка могла спостерігати з емпірею Шевченківського комітету на Прорізній. Словом, ці вирвані сторінки — також і сторінки вирваної з часу України. Але невже митець знову стає «вождем нації», як у Маланюка?

Дмитро Дроздовський

Придбати книгу Матіос Марія  «Вирвані сторінки з автобіографі» в інтернет-магазині ВсіКниги.