Екзотика української дикості

Ганна Ручай. Sauvage mesdames russos (Дикі руські пані): Роман. – К.: Дуліби, 2008. – 192 с.

«Крістоф каже, що для всіх рюс це добро – тут [у Швейцарії] побувати, бо вони всі дикі й у них там нічого немає…» А ще Крістоф (один із героїв роману Ганни Ручай) каже, що ми – слов’янські (а чи взагалі радянські) люди – жадібні до грошей, ледачі, злодійкуваті. І він ще багато чого може про нас наговорити, бо ж досвід спілкування з такими, як ми, в їхній країні неабиякий. У них там одружитися, взяти на роботу, просто познайомитися й провести час із такою собі україночкою, яка покинула Батьківщину в пошуках кращого життя,  – свого роду екзотика. Адже вони – цивілізовані, а ми – дикі. Дикі руські пані.

 

Тема перебування українських жінок за кордоном стала центральною в книзі Ганни Ручай «Sauvage mesdames russos». Наївна та невпевнена в собі Світлана, яка за свої молоді роки встигла вже наїстися бруду, нарешті отримала нагоду вирватися з лап убогості, вийшовши заміж за швейцарця. Проте життя за кордоном аж ніяк не ідеальне, й далеко не для всіх воно обертається казкою. Тож тепер Світлані доведеться зібрати всі свої внутрішні сили, аби вистояти, аби не впасти на чужій землі й не бути затоптаною чужими людьми. І все це не стільки заради власної втіхи, закордонних шмоток і швейцарської прописки, скільки заради українських родичів (а передусім маленької донечки Лерочки), які чекають від Світлани допомоги. Благо, що й у неї в Швейцарії є підтримка: не тільки такі ж, як вона, жінки, які тримаються разом за принципами земляцтва, але й власний «ангел-охоронець» – пані Марія, або просто Марго, так звана «повія на пенсії», основна заслуга якої в тому, що вона вірить, просто вірить у Світланчине щастя. Їхні життєві шляхи перетинаються, зачіпаючи одночасно дороги інших «мадам рюс» – і вже навіть важко сказати точно, скільки ж у книзі сюжетних ліній. Та головне – для Світлани, для пані Марії – не втратити в цьому страшному життєвому вихорі своєї людяності й уміння любити, радіти, співчувати, мріяти, вірити в здійсненність загаданих бажань…

 

Не менш важливою темою роману Ганни Ручай є життя українських жінок тут, в Україні. Адже щось, очевидно, штовхає юних дівчат на відчайдушні вчинки, щось робить їх «дикими» і змушує їхати кудись-не-знати-куди на пошуки кращого життя. От тільки що? Можливо, сама наша звичка слухатися й підкорятися, терпіти знущання та приниження робить нас дуже слабкими й водночас невимовно сильними? Суцільний парадокс! «Країна, красива, велика й багата в порівнянні з тією Швейцарією, котру за день машиною об’їдеш, – і такою маленькою, злиденною, беззахисною та затюканою себе вважає!» – говорить авторка про Україну словами однієї з героїнь роману. І правильно говорить: проблема в нас самих. Нас можуть називати дикими – отакі «крістофи» або хтось інший, у Швейцарії або деінде, – але все це відбуватиметься, допоки ми самі будемо їм це дозволяти, допоки не зрозуміємо, врешті-решт, що ми – люди, гідні визнання, любові та поваги. Аби тільки хотіли це розуміти. Бо ж саме слово «дикі» ми сприймаємо як привабливе…

Жанна Левицька