Кохання в ритмі сальси

Ріо Кундер. Panicoffski. — К.: Зелений пес, 2006. — 208 с.

Мабуть, про те, що «архітектура — це застигла музика», усі чули іще в школі. А як щодо роману-танцю? Що — ніколи не куштували, може, так само, як і бразильську кухню? Тоді холодного осіннього або зимового вечора, коли більш за все хочеться відчути гарячі промені південного сонця, візьміть до рук роман Ріо Кундера «Panicoffski». І після кількох сторінок сезонна депресія зникне сама по собі. Вам захочеться жити, сміятися і, звичайно, кохати. Не тільки якусь одну людину — увесь світ. Саме так, як це вміють робити мешканці Південної Америки.

 

Усім відомо, що латиноамериканські танці — це втілення почуттів у русі. Причому кожен танок передає щось своє. Самба — це флірт. Румба — шалена пристрасть… А саундтреком цього роману стали сальса і танго. Сальса — танець кохання, легкого і природного, з першого погляду, яке може або піти, коли стихнуть останні музичні акорди, або залишитися на все життя. Сальса постійна у своїй непостійності. На відміну від неї, танго — це спогад про кохання, іноді солодкий, але частіше — з присмаком гіркоти. Спогад, що одночасно і роз’ятрює душу, і зцілює її рани, а сам страждалець не проміняє цю приємну муку ні на що інше — адже лише так він може знову відчути себе поруч із втраченим коханням.

 

Але то все теорія, а в головного героя роману «Panicoffski» усе життя проходить під знаком танцю і кохання. Він українець за походженням і поет за покликанням, однак мешкає у Британії, де навчає флегматичних англійців танцювати сальсу. Та для нього це не просто «три кроки — пауза — три кроки — пауза», як він втовкмачує  своїм  учням.  Сальса для Освальдо Панікоффскі — це навіть не стан душі, як люблять говорити романтики. Сальса — це він сам. Він не може не танцювати — і не може не кохати. І раптом у вирі жінок на одну ніч або на кільканадцять Освальдо знаходить своє справжнє кохання. Почуття розвиваються так стрімко, як рухається пара під час танцю, а самі стосунки теж схожі на сальсу — партнери то зближуються так, що можуть почути подих одне одного, то віддаляються… щоб через декілька музичних тактів знову злитися в обіймах.

 

Проте якщо читачеві на якомусь етапі може здатися, що пристрасне кохання Освальдо Панікоффскі та Фабіани де Роберто триватиме вічно, то у житті, як і в танці, є свої правила. Ці правила все частіше нагадують про себе вустами колишніх і теперішніх бойфрендів та гьорлфренд, друзів та подруг. І опиратися ним герої не можуть, адже тоді вся бездоганно відпрацьована серія танцювальних па безнадійно порушиться.

Із одного боку, усе передбачено заздалегідь, усі збіги та незбіги обставин є доленосними. А з іншого — долю завжди можна обдурити: поїхати кудись шукати щастя, «забити» на все і запити, врятуватися у випадкових обіймах — навіть не важливо, у чиїх. Якщо він чи вона зможе притлумити сердечний біль хоча б на ті «одинадцять хвилин», про які писав Коельо, — значить, усе правильно. Панікоффскі (чи то пак автор) переконує нас, що справжні «латинос» саме так і живуть. Життя в ритмі танцю — це прекрасно, скільки б страждань та болю воно не приносило. І після прочитання роману чомусь хочеться в це вірити.

 

АННА ІВАНЧЕНКО

Придбати книгу Ріо Кундер  «Panicoffsk» в інтернет-магазині ВсіКниги.