«Іще раз про кохання…»

Кіноромани: Українські письменники про улюблені фільми. — К.: KINO-Коло, 2006. — 160 с.

Зачекайте! Куди ви квапитеся? Приділіть хвилинку уваги недосвідченій дівчині. Давайте поговоримо про кохання… Тільки не потрібно розповідати, звідки беруться діти. Я маю на увазі справжнє кохання… Чи було воно у вашому житті? Замислилися? А ось у мене був цілий роман — із кіно. Звісно, не з усім кінематографом, бо, самі розумієте, від споглядання усіх комедій — лусне живіт, від хорорів — череп, про трюки з порно я взагалі мовчу. І ніяка я не «кінофілка», можу довести, адже знаю цілу когорту однодумців, які теж мали свої кіноромани. Та ще й переповіли їх на сторінках непересічного опусу від видавництва «KINO-Коло» — «Кіноромани: Українські письменники про улюблені фільми».

 

Сто шістдесят сторінок сповідей українських літераторів про їхні кіновподобання — це майже подія для українського книжкового світу: аналогічних художніх «солянок» Україна ще не бачила. Чому «KINO-Коло» зібрало кінохоровод саме з письменників, а не з художників (філософів, скульпторів etc)? За твердженням автора ідеї створення цієї книги — кінознавця Станіслава Сукненка — «спочатку було Слово». Отож, із сучасних українських митців слова й розпочали. До речі, під знаком копірайту зазначено, що Сукненко — ще й автор колажів у книзі. А це виглядає як досить двозначна ремарка, бо збірка за своєю побудовою дуже нагадує колаж. Вона поєднyє оригінальні письменницькі тексти з емоційними фотками кіношників і яскравими кінокадрами. Гортаючи «Кіноромани», читаючи їх, вдивляючись у світлини, і не помітите, як вони непомітно втрутяться у ваше читацьке життя, сформують настрій. Зі звичайним романом зазвичай усе просто: зав’язка-кульмінація-ров’язка. Десь у  районі  кульмінації  голосніше калатає серце, а в «розв’язці» — псується чи покращується настрій. У «Кінороманах» — інакше, адже скільки романів (а їх 15 — за кількістю авторів) — стільки і настроїв. Від лірико‑епічних рефлексій, навіяних Марією Матіос та стрічкою «Білий птах із чорною ознакою», до містично‑еротичних передчуттів, дарованих «Тінями забутих предків» у компанії Леоніда Кононовича, і вже зовсім не банальних пристрастей по «Мамі Ромі» Наталки Білоцерківець.

 

До того ж на кожного читача «Кінороманів» на форзаці очікує маленький сюрприз — диск із записом кінорецензій із вуст самих письменників. Можливо, у когось і виникне питання: «Навіщо ж читати книгу, коли можна послухати диск та ще й час зекономити?». Але ж хіба письменників люблять не за їхні тексти? Тому диску в цьому випадку дісталася роль азбуки Брайля — для читачів із поганим зором.

 

І про кохання… Перечитавши кіноромани письменників, можна власний роман із кіно перетворити на любовний трикутник: ви-кіно-письменник, точніше, ви-письменник-кіно. Бо сприйняти запропоновані в збірці фільми інакше, ніж під кутом зору того чи іншого літератора, буде важко. Що робити? А нічого, дійте, як завжди: приглушіть світло й виберіть зручний диван-крісло-софу, головне, не забудьте про засоби контрацепції — ліцензійні диски та відео­касети, щоб ніщо не завадило отриманню кінонасолоди втрьох.

 

Іра ТАТАРЕНКО