Книга любові, волелюбства та пам’яті

Леся Романчук. Лицарі любові і надії. – Тернопіль: Навчальна книга «Богдан», 2010. – 672 с.

Cеред розмаїття цьогорічних літературно-художніх видань роман Лесі Романчук «Лицарі любові і надії» — один із найвизначніших. Саме зараз такої книги чекала та частина українців, яка ступає на поріг зрілості без викривлення хребта.

У цей мінливий, плавкий, непевний час, у період тотального наступу хамократії та жлобства, антисоціальних зрушень і цинічної підміни-переміни усталених засад моральності — хочеться опори. Прагнеться не так стабільності буття, як приналежності до Лицарства Духу, відчуття внутрішнього стержня, що надає сили спротиву кривді й неприйняття законів зла. Ми те Лицарство мали і, на щастя, маємо подвижників, що завзято пропагують його ідеї та не дають перерватися духовному зв’язку поколінь.

«Лицарі любові і надії» — мартиролог славних імен та діянь за часів ГУЛАГу. Авторка гідними подиву, титанічними (як на мене) зусиллями зібрала, дослідила, логічно поєднала й мистецьки вписала в захопливий сюжет роману фрагменти достовірних подій, страдницьких та неупокорених доль мучеників віри Митрополита Йосипа Сліпого, владики Василя Величковського, Григорія Хомишина, Теодора Ромжі, письменника Івана Гнатюка, народного артиста України Бориса Міруса, політв’язнів Євдокії та Петра Кекішів, Михайла Сороки, Катерини Зарицької та багатьох-багатьох інших.

Варто згадати цікавий факт про одну дійову особу роману «Лицарі любові і надії». Нещодавно в Сургуті померла скромна пенсіонерка Ніна Павлівна Певна. Коли розбирали її пожитки, натрапили на альбоми світлин і здивувалися. Жінка виявилася знаменитою колись оперною співачкою, яка, втративши в неволі неповторний тембр голосу та вроду, залишилася на поселенні доживати віку… В червні цього року організовано виставку її світлин у театрі ім. М. Заньковецької, а Леся Романчук воскресила цю легендарну жінку в своєму творі.

Авторка опрацювала безліч опублікованих та рукописних джерел, вивчила сотні документів, зустрілася з багатьма очевидцями та учасниками описаних подій і могла б піти легшим шляхом — написати ще одну з численних Книг Пам’яті, всеохопну за масштабністю й достовірністю висвітлення етапів невільництва й організованого спротиву політв’язнів ГУЛАГу, в тому числі героїки й трагедії Кенгірського повстання. Про Кенгір було сказано й написано багато різного, але так правдиво й усебічно, як висвітлила ці події Леся Романчук, — ніхто, на мою думку, не спромігся написати. Бо як можна в скупих рядках документальної книги передати всі нюанси людських взаємин: страху, ненависті, прощення, любові, вмирання-воскресіння?.. Як на єдиному регістрі, суголосно виразити всі переживання когось гнобленого, упослідженого до світосприйняття тваринного рівня, що стихійно долучившись до повстання, освітлюється, укріплюється відчуттям власної гідності та потрібності комусь – олюднюється?.. Як передати ніжність і цнотливість, вірність і незламність юних Орисі Полянської та Ореста Смереканича, головних героїв роману? Їхні невільничі дороги то розходяться, то зближуються, цементуючи цільну, майстерно скомпоновану й талановито виписану канву сюжету.

Ця книжка – своєрідний пам’ятник усім, кого не скорила неволя, дороговказ їхнім онукам і правнукам.

Ірина Дем’янова

Придбати книгу Леся Романчук «Лицарі любові і надії » в інтернет-магазині ВсіКниги.