Книга чарівного жаху

Корнелія Функе. Чорнильне серце. – Вінниця: «Теза», 2009. – 575 с.

Недивно, що Корнелія Функе – одна з найшанованіших авторок серед німецьких (та й не лише німецьких) дітей і підлітків. Такого густого, понурого і чарівного жаху, як у першій частині «Чорнильної трилогії», ще пошукати треба! «Чорнильне серце» – книга достатньо жорстока, аби сподобатися підліткам, і при цьому достатньо цнотлива, аби не викликати нарікань у їхніх батьків. Корнелія Функе вміло балансує на межі дозволеного і правдивого – персонажі-негідники мають змогу проявити свою ницість, але й шляхетні дійові особи не дрімають, тому сюжет виходить напружений, із несподіваними колізіями. Незалежно від віку, після кульмінації ви зітхнете з полегшенням. Утім, якби все було так просто, ця книга не заслуговувала б такого чудового видання, яке зробила «Теза». Головні герої зовсім не є в’язнями власних рис характеру – за нових обставин їм неодноразово доводиться переглядати власну систему цінностей: і позитивні герої вчаться брехати, красти й навіть убивати, а негативні – долати власний страх, який і робить їх негативними.

При належній розкрутці «Чорнильне серце» могло б і в нашій країні стати бестселером – таке гідне фентезі та ще й у такому гарному перекладі! Олекса Логвиненко постарався – при читанні виникає відчуття, що Корнелія Функе писала цю книгу відразу українською.

Прочитайте перші кілька сторінок – і вам неодмінно захочеться дізнатися, чому батько дванадцятирічної Меґі, віртуоз палітурної справи Мортимер, ніколи не читав їй уголос, куди дев’ять років тому ділася її мама, за що Вогнерукий ненавидить такого зразково-показового Мортимера й називає його Чарівновустим.

У наш час суцільної комп’ютеризації саме тло, на якому починають розгортатися події, – будинок справжніх книголюбів, заставлений на три чверті книгами, – уже видається фантастичним. Та й люди, які в дорогу насамперед пакують книги і вважають їх найкоштовнішими речами на світі – що їх при пожежі треба виносити у першу чергу, – вже казка! Проте ця казка можлива у нашому світі. Лише той, хто легко поринає у світ книги, готовий до наступного етапу – безпосереднього контакту з книжковими персонажами у нашому світі. В читача виникає трохи дивне відчуття підглядання за тим, хто підглядає, – бо поступово персонажі перетворюються на мішанину фантомів. Коли на додачу з’являється ще й письменник, через якого вся ця каша заварилася, відчуття реальності зникає остаточно. Однак, ближче до кінця усе стає на свої місця, й персонажі урівнюються в правах. Хоча простору для подальшого розвитку подій залишається достатньо. Хочеться перевести подих і читати далі…

Доземний уклін Корнелії Функе від рецензентки та просто небайдужих читачів за поетизацію і сакралізацію КНИГИ! Давно вже до молодого покоління не доносилося (та ще й так по-мистецькому!) тези про силу друкованого слова! Подивимося, що буде в наступних частинах – може, їх варто буде рекомендувати не лише для підлітків, а й для наших парламентаріїв, які час від часу приймають різні негарні закони про книговидавництво…

Атанайя Та