Театр одного актора

Томас Бруссіґ. або Чому футбол. — Л.: Кальварія, 2006. — 96 с. Як хлопці стають чоловіками,

Саме так можна охарактеризувати повість Томаса Бруссіґа «Як хлопці стають чоловіками, або Чому футбол». Бо все дійство книги — монолог головного героя, тренера третьосортної футбольної команди НДР. Та й сама структура повісті переносить читача до партеру аматорського театру невеличкого містечка. Адже авторове ставлення до зображуваного проглядає лише крізь невеличкі коментарі про зовнішній вигляд безіменного тренера та косметичну зміну декорацій‑місця, де розгортається основна дія (стадіону). Так, саме основна, оскільки розповідь головного героя сягає не лише географічних просторів (інші країни), а й часових — від початку еволюції людини до сучасності.:

 

 

Цікавий факт: Томас Бруссіґ ніяким чином не пов’язаний із футболом. Він ніколи професійно не займався цим видом спорту, ба, навіть фанатом його важко назвати. Проте це не завадило письменникові розкрити історію людства через призму загальновідомої гри. Зайва констатація загально­відомого судження: справжньому літераторові не обов’язково глибоко розбиратися у темі, про яку він пише. У свою чергу, цей факт додає певної пікантності, коли розпочинаєш читати «Як хлопці стають чоловіками…», та викликає щире здивування після ознайомлення із повістю. Своєю новою книгою Томас Бруссіґ підтвердив не лише статус професійного письменника, але й довів, що на футбольному полі йому також були б безмежно раді як тренеру та психологу.

 

За Бруссіґом, футбол — суто чоловіча гра. Однак вибір автором такого спрямування книги аж ніяк не вказує на антифеміністичну настроєність головного героя. Просто футбол — це релігія чоловіків. А от «жінки та футбол — то делікатна тема». Проте футбольний тренер весь час торочить, що «абсолютно нічого не має проти жінок», а подекуди навіть вказує на важливість присутності представниць прекрасної статі під час тренувань чи важливих матчів.

 

Повість «Як хлопці стають чоловіками…» віддає есеїстичними прийомами, адже думки та судження головного персонажа плутаються та змішуються, та й постійні рефлексії гарне тому підтвердження. Отож, аби краще зрозуміти зміст книги, варто її перечитати вдруге. Це не лише дасть змогу зайвий раз насолодитися легкою та невимушеною манерою письма письменника, а й у повній мірі простежити й проаналізувати хід думок єдиного актора.

 

Футбол — то не єдине, про що можна дізнатися з повісті. Просто головному героєві засобами цієї гри легше передати те, що насправді його мучить. Розлучення з коханою дружиною і від’їзд сина до іншої країни на ПМП, глибокі переживання за долю команди, падіння Берлінської стіни — все це залишило чималий відбиток на долі тренера. Однак він не здається, адже не дарма для нього «футбол — це все!» Бо ця гра розвиває у людині прагнення діяти всупереч обставинам, всупереч навіть еволюції, яка не потурбувалася про розвиток таких важливих для футболу ніг.

 

Не шукайте у повісті Бруссіґа прихованих відповідей на запитання буття. Адже «Як хлопці стають чоловіками…» — книга покет-формату, хоча й одна з найкращих його взірців. А такого штибу література існує для того, щоб розважати. Тому отримуйте насолоду від дотепності авторового слова, інтриги розгортання сюжету та добрячої частки іронії, яку нам, народженим у СРСР, оцінити вдасться якнайкраще.

 

Юля Шеретько