Чотири ноти й безліч почуттів

Леся Романчук. На ноті Лю. – Тернопіль: Астон, 2010. – 152 с.

Передавати внутрішній світ людини через сферу чуттєвого можуть лише дві речі – музика і лірика. У новій збірці тернопільської поетеси Лесі Романчук «На ноті Лю» ці два поняття зв’язуються у тісний вузол. Бо хоча нот сім, струн шість, а акордів безліч, проте іноді й цього не вистачає, аби змалювати просту, але насущну лірику життя. І тому ноти набирають химерно-прекрасного звучання, яке відображає стан серця й душі людини.
Авторка поділила книгу на чотири розділи. Це фактично чотири тональності, які безупинно звучать у голові, коли читаєш поезії збірки. Кожна з них має свої обертони, свій настрій.
Перша частина «На нотах ДЕ – МИ» репрезентує громадянський запал поетеси. Любов до Батьківщини диктує серцю біль і сум за її народ, який намагається осягнути себе і своє місце, та раз за разом падає у ями розчарувань, вириті недолугими месіями і прапороносцями:
«Ніхто не зрозумів нічого
/ Здригнувся прапор у руці
/ І, вислизаючи, дорога
/ Сміялась ямою в кінці».

Друга частина – «На ноті Лю». Вже сама назва красномовно вказує на інтимність настрою цього розділу. Адже ніщо так швидко не змінює стан людини, як почуття любові. Воно подібне до гойдалки: сьогодні ти на вершині, а завтра – падаєш у безодню. Кохання тут, як коротка мить, після якої залишаються лише спогади й самотність:
«Два різні береги, дві різні долі,
/ і перехрестя доль коротка мить.
/ І погляд твій закохано-невтолений
/ мені так довго спогадом болить».
Проте, на відміну від переважної більшості віршів цього жанру, лірика Лесі Романчук насичена оптимізмом: люди повінчані у вічності, тож у ній і зустрінуться, щоб назавжди бути разом. А поєднавшись, лише згадуватимуть про біль, як про необхідну перешкоду, що визначає цінність найвеличнішого з почуттів:
«Випаде нам зустрічі полин чи ні,
/ Та усе-усе не випадково.
/ Ми з тобою вічністю повінчані,
/ Як у пісні музика і слово».
Незвичною є частина «На ноте Ру». Авторка вперше обрамлює свої думки в російськомовну форму. Але своєї майстерності при цьому не втрачає, більше того: багато віршів навіть перегукуються з творіннями поетів епохи Модернізму 20-х рр. ХІХ ст. Поезія цієї частини також глибоко сповнена іронією – над собою, над світом, над вадами та перевагами життя:
«Я, в общем-то, не дура и сама, / Мне в радость наш словесный рок-н-ролл.
/ Ты человек редчайшего ума.
/ Как здорово, что ты с него сошел!»

У заключній частині – «На ноты Нету» – зібрані твори, які нерідко гуляють всесвітньою мережею і давно перейшли в розряд Інтернет-фольклору. Сюди входять відгуки, пародії і присвяти, які вдало й гармонійно завершують звучання збірки.
Різностороннє спрямування віршів, теми вічного і непоборного, цікава точка зору на актуальні проблеми – все це неодмінно сподобається старшому поколінню, а молодь можуть зацікавити лейтмотиви любові, неприхованого еротизму, свободи вибору.

Вікторія Тищук