Екскурсія пеклом після початку кінця світу

Фредерік Беґбеде. Windows on the Worlds/Переклад із фр. Р.В. Мадера, О.М. Ногіної. — Х.: Фоліо, 2006. — 285 с.

Для українських читачів триває можливість «зацінити» сучасну літературу Франції. Цього разу видавництво «Фоліо» надрукувало роман «Windows on the Worlds». Його автор — француз Фредерік Беґбеде,  скандально  відомий (у тому числі — й в Україні) бестселерами «Історійки під екстезі» та «1,499 Є».

 

Нехай не дивує англійська неперекладена назва на обкладинці французької книжки. «Windows on the Worlds» — це розкішний ресторан із кусючими цінами на 107‑му поверсі однієї з веж Всесвітнього торгівельного центру (ВТЦ) у Нью-Йорку. Ф. Беґбеде спробував уявити останні хвилини життя й смерть відвідувачів цього ресторану, після того, як одинадцятого вересня 2001 року вежі ВТЦ були атаковані літаками.

 

Є речі, чи то пак теми, писати про які негласно заборонено. Ця трагедія належить до них. З іншого боку, виправданням для Ф. Беґбеде, можливо, виявиться його зізнання: «Писати на цю тему (про 11 вересня — авт.) неможливо, але на інші теж не можеш. Ніщо нас більше не бентежить».
У романі співіснують дві голов­ні сюжетні лінії. Одна з них простує долонями відвідувачів ресторану на даху хмарочоса; інша, нашпигована купою рефлексій і алюзій, — мозковими звивинами автора. Таким чином, роман отримав двох головних героїв: самого Беґбеде та його американського двійника‑мільйонера Картью Йорстона. Останній рано-вранці приводить своїх маленьких синів до «Windows on the Worlds» поснідати і насолодитися панорамою Нью-Йорка. Разом із ними автор веде читача пеклом тривалістю понад півтори години. Екскурсія починається за кілька хвилин до того, як перший літак вріжеться в Північну вежу ВТЦ, і почнеться пожежа на верхніх поверхах, у результаті чого кілька сотень людей стануть заручниками вогню, людської самовпевненості й ненависті:

Ми тут зачинені, знизу вогонь:
Печемося,
Смажимося, мов курчата,
Коптимося, мов лосось
.

Інший  герой  твору  —  сам Беґбеде — втикає цвяхи цифр та  іншої  довідкової  інформації  про  обставини  катастрофи веж у сторінки, наче в живе тіло, проводячи паралелі з іншими, Вавилонськими, вежами. Суха статистика надає художньому твору статус документа чи пам’ятника, який, на думку автора, неможливо буде знищити: «…коли будівлі зникають, тільки книжки можуть берегти спогади про них. Саме тому Хемінгуей перед смертю писав про Париж. Адже він знав, що книги міцніші за будівлі». Окрім загальновідомої (з газет чи спогадів очевидців) інформації, Беґбеде додає від себе ще й те, «про що ніхто не говорить: усі блювали».

 

Як на мене, «Windows on the Worlds» — книга про Америку, якій Беґбеде з великої любові зробив розтин. «Здається, Америка пішла шляхом Європи, тільки у зворотному напрямку: комплекс неповноцінності американців (наївна молода країна, «нувориш», історія та культура якої здебільшого були запозичені ззовні) переріс у комплекс переваги (насаджування того, як треба жити та ефективно діяти, культурна ксенофобія, комерційна зневага і рекламний тиск)».
Підсумовуючи: роман «Windows on the Worlds» виписаний Беґбеде як один із розділів нової Книги Буття, яку людство переписує щодня після початку Кінця Світу.

 

АРТЕМ Антонюк